Оксана Дяків «Збірка «Фрактали» Олександра Козинця – про світло Любові й красу Жінки» (Рецензія)

 

Оксана Дяків, письменниця

Збірка «Фрактали» Олександра Козинця – про світло Любові й красу Жінки

 

Коли в Україні – війна, на вулиці – зима, а в будинках часто немає освітлення, що рятує нас? Очікування світла Перемоги, весняного сонечка… й непроминального сяйва справжнього кохання. Як же відчути ті живодайні промені? Раджу зачитатися поетичною збіркою Олександра Козинця «Фрактали»!

Слід зазначити, що Олександр Козинець – автор 18-ти одноосібних книг, поет, прозаїк, логопед, кандидат педагогічних наук, науковець, доцент Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, хорист у народному камерному хорі «Moravski»... 

Скажу, що для всіх книг цього автора характерний високий естетизм не тільки щодо поетичних і прозових текстів, але й стосовно їх оформлення. Зокрема, збірка «Фрактали» – це зразок немовби чарівної скриньки для жіночої душі з прикрасами-строфами, коштовностями-віршами.

Чому так думаю? А тому що, взявши в руки цю збірку, гарно й вдало оформлену малюнками ілюстраторки, психологині Євгенії Плужник, видану в 2025 році в Києві, у видавництві «Ліра-К», і повільно, – насолоджуючись віршами Олександра Козинця, гортаючи білосніжні сторінки книжки під малиновою обкладинкою, перекладаючи тонкою закладкою там, де зупинялася в потоці  читання, – я роздумувала, відчувала-шукала асоціації зі своїм життям, з його подіями і зустрічами, різноликими почуттями…

Поезію не варто читати, що називається, запоєм. Її слід смакувати, як добре вино. І, безперечно, має значення, хто винороб-виноградар. І важить, скільки душі, сонця й світла автор вклав у свою поетичну майстерню, щоби народити нову книжку, де кожен вірш – келих нектару, крізь який ти, читачу, насолоджуючись грою барв, дивишся на життя в сонячному чи місячному світлі…

Палітурка книжки – це не просто малинова барва. Це – маджента: сміливий і красивий колір, зокрема й моєї улюбленої помади, а для жінки помада завжди має значення, чи не так?

Вбачаю, що книжка схожа на літературну квітку папороті. Тим паче, що її назва в цьому аспекті є глибоко символічною – «Фрактали». Адже в навколишньому світі фрактали – це таїна геометрії, яку втілила в життя матінка-природа. Самоподібні структури, в яких кожна їх частинка повторює форму цілого, причаровують і вчених, і мистців.

А пагони, листочки багаторічної папороті мають класичну фрактальну будову. Вся рослина папороті гармонійно схожа на свої частинки-листочки. Тож читайте і – наче за давньою легендою про пошуки цвіту папороті як міфологічного символу кохання і пізнання світу – відшукаєте красу Жінки й квітку папороті кольору маджента – саму Любов – у збірці Олександра Козинця «Фрактали»! Бо про що часто пишуть жінки? Про свої страждання... А про що ж переважно пишуть чоловіки? Про кохання!

У збірці «Фрактали» автор створив пишний букет віршів, присвячених жіночим постатям і характерам та ще обов’язково їхньому різноликому коханню. Це рядки про почуття багатьох юнок, молодих жінок, а також прекрасної половини людства бальзаківського віку. Ці о́брази можуть бути і високими, і приземленими. А почуття, передані в збірці, часом антагоністичні, як і саме кохання:

– тривалі чи короткочасні, сильні чи слабкі, як у вірші «Чекові передбачення»: «Ти, як вода: адаптуєшся та пливеш собі далі. // Думаєш на весну про білизну нову та сукню. // Скільки в тобі лишилося спогадів та печалі. // Розчиняєш їх ввечері у чаї з цукром»;

– почуття зцілюючі чи болючі. Зокрема, вірш «Його пташка» – про кохання двох, коли вона, на жаль, відлітає пташкою у Божі небеса: «Він готовий світ перевернути з ніг догори… // Він завжди довго із нею вночі говорив. // Та ще довше почав, коли вона стала пташкою»;

– розчаровуючі або єднаючі: «Не відкладаєш на потім радість, щоб не спізнитись: // Перші лякливі зустрічі – чаєм на брудершафт». («Стрічка новин»);

–              сімейні, сповнені тепла, як у поезії «Син від нього»: «Ти хотіла, щоб в сина твої були очі, губи та носик, // А від татка – красиве тіло й надзвичайно весела вдача. // Щоб син жив у любові, щастя зі школи приносив. // А від того, що це збулося, ти досі від радості плачеш»;

–              а ще розлучаючі: «…Одноманітна сама собі ти стала й чужа… // З чим ти лишилася? З котом, що шкребе на душі. // Чи лапами гріє твій прокрастинований світ…» («З ним в унісон»);

– почуття приховані за стінами душі або широко відкриті до людей, наприклад, у вірші «Опускає очі»: «Вона не любила хтиві погляди на собі, // Тому одягалася просто, щоб сховатись в юрбі. // Її рухи граційні, довга чорна густа коса. // В карих її очах – найвищих небес п’єдестал. // На ньому завжди на першому місці – любов. // Так її вчили: обирати любов з-поміж інших мов».

– створюючі чи руйнуючі, серйозні або іронічні: «Нарікає на долю й на безлад довкруж – // Та навіть сміття вдома не прибирає… // Про діяння її щедро пишуть святі небеса… // І, може, про неї інакше б хтось написав – // Та тільки не я, педантично-занудна Діва». У цьому вірші «Прибирання» автор іронізує й над собою, адже Олександр Козинець за знаком зодіаку – Діва;

– почуття безнадійні чи життєствердні, як в акровірші (його різновиді – мезовірші) «Жінка»:

 Вона Жодного разу

нІкому

          Не казала про біль.

Проте Кожного разу

душа болілА сильніше...

 

Лиш свіЖе «курли»

    білоснІжних весняних ключів

       їй з Неба відправить:

     «Ти – жінКа, ти – матір,

       Ти – іншА».

Видання «Фрактали» – це також вірші про право жінки на вибір власної долі поза традиційними правилами соціуму («Я завжди знала»):

«Я завжди знала, що в мене колись буде син, –

Згадує жінка, зриваючи в полі соковитий полин, –

Ніколи не мріяла про весілля, про сукню білу й фату.

І от тепер в синові я продовжуюсь, дихаю та росту...»

Жіноча поезія письменника водночас сповнена й еротичними барвами, навіть інтимною іронією, як наприклад, у вірші «Робоча сторона»: «– слухай // ляж з іншого боку // в мене права сторона робоча – // каже вона йому під час сексу – // не хочу щоб ти мене бачив негарною // він слухняно лягає праворуч // механічно продовжує процес // і щоб хоч якось підняти собі настрій // після її коментарів // думає про те // що б вона сказала йому // якби він закинув її ноги собі на плечі? // мабуть щось про друге підборіддя // складки на животі та несвіжу депіляцію?»

Пронизливий верлібр «Вибач, я не чекала» – про зустрічі-прощання, про чоловіків і непрості перипетії кохання, яке може завдавати болю: «у спальні // будь теж обережним // оминай краї ліжка – // там всюди очі колишніх //…кров лишалась тоді // коли роздирали мої рани // одяг збирав із ран кров // як бачиш її було багато // та якщо вже наважився // так несподівано прийти // і так дивишся на моє тіло // то не стій як укопаний // роздягайся // й обережно ввійди».

Але головне, що в поетичній скриньці з «Фракталами» переважно написано про світло любові, яке живе й відроджується часом просто з попелу жорстоких і темних часів війни, немов чарівна птиця Фенікс: «Якби ти тільки знав, як часто всередині хочеться плакати, // Але навіть сказати про те, як тисне в грудях, поки нема кому. // Як хочеться ніжність свою на когось вилити чи розлити // моя внутрішня лава така, що рухає тектонічні плити», – //…Вона подумки пише про почуття, аби все не забути, // Щоб йому прочитати, коли скінчиться в країні лютий». («Щоденник любові»).

Про кохання, яке народжується, живе і зростає, дарує надію на майбутнє закоханим, оздоровлюючи «війною ментальне зранене тіло» захисника-військового, вірш «Зранене тіло»:

Лікуй його світлом, не питай ні про сон, ні війну.

Вона вже не зможе між вами збудувати стіну.

А поки не бачиш усіх його ран та ментальних рубців,

Цілуй його душу, що нарешті зігрілася в тебе в руці.

Строфи «Уявного міста» опоетизовують почуття тривалого жіночого чекання коханого з його далеких доріг. Закохана вибудовує свій затишний куточок у душі й серці, де вона зі своїм єдиним панують тільки вдвох: «З його розповідей вона будувала ще одне місто, // В якому лише він і вона. Завжди їх тільки двоє, // Немає війни й не треба збирати кошти на зброю».

Вірш «Сі-бемоль мінор» – замальовка з натури наших сьогоднішніх воєнних безелектричних реалій, але з присмаком надії: «Тож що там про світло, часті його відключення? // Її не лякає уже ніщо, хіба – її скромна тінь. // Жінка приходить додому виснажена й розлючена. // Ліхтар – перші зміни до світла в її житті».

Окрема сторона поетичного видання О. Козинця – вірші про духовні цінності, як «Освячення», де поєдналися Великдень, жінка, освячення пасок і людей: «Люди сьогодні ходили до церкви святити паски. // Ти ходила у люди, щоби добром їх святити».

Або вірш «Перемагає правда», в якому передана цінність справжньої віри в Бога як правди, що здатна здолати людські провини, накопичені за час земного існування жінки: «Всі безжально спалені архіви, надії, мости, // Всі прожиті й зібрані в серці тривога й втома». Адже в нашому житті «Перемагає правда і непорушна любов... // Жінка цілує сина, дякує тепло Богу // За те, що її провини разом із нею загоїв».

У «Кольчузі» автор порівняв силу молитви з міцністю старовинної військової захисної лицарської кольчуги: «Одягни із молитви кольчугу – виходиш у люди».

Сучасна українська література невідривно пов’язана з творчістю наших класиків. Тож, на мій погляд, і письменник Олександр Козинець, ймовірно, занурившись у творчість Лесі Українки, відчув жіночу силу Мавки в «Лісовій пісні», і народився вірш «Любить трави», в якому прочитуються ремінісценції на згадану драму-феєрію у строфах. Тож перед читачами постає жінка-Мавка в усій її витонченості й красі:

Вона вміє любов’ю бинтувати сліди розлук:

Прикладає до спогадів свіжий корінь аїру.

І виходять веселки з її теплих тендітних рук,

Відчувають її любов води, ліси та звірі.

***

…Вона дихає лісом, нею дихає ліс.

Трави її лікують – зцілюють втому дому.

***

І росте під горою у неї рясна алича.

І щоденно у радості приймає вона пологи.

Оборона для світла, без щита і меча,

У росах ранкових вмиває натомлені ноги.

Після вдумливого прочитання збірки деякі поезії в моїй уяві поєдналися, наче фрактали в єдиний жіночий образ, де співзвучні Жінка і Природа, зокрема вірші «Любить трави», «З іменем сонця», «Ніжність» скульптурно виліплюють  світлу, осяяну сонцем постать жінки-Мавки: «Жінка з іменем сонця та світлом в душі // Відчуває стихії, говорить із ними в тиші. // Вона любить вітер, а він, відповідно, – її. // В очах в неї – мудрість її глибокого роду. // З нею співають дерева, підспівують їй солов’ї. // Вона, які і всесвіт, любить безмежно воду». («З іменем сонця»).

«Вона схожа на сонце, коли прокидається в будні. // їй і небо пасує під колір очей… // У ній світло живе у світі простих речей… // Їй пасує любов до ніжності, зазвичай. // І до сонця, яке в ній щоранку яскраво сходить». («Ніжність»).

А ще вірш «Дитина весни», римовані строфи якого для уважного читача ніби запаралелюють образи Лесиної Мавки та сучасної жінки, що несе свою світлу душу людям, оскільки «Піде у місто, натхненна, з душею легкою, // Пробудить від сплячки свої чарівливі краї. // Божу любов розсипає людям у сни»:

І заснула вона під корою старезного дерева,

Щоб прокинутись знову з сонечком навесні.

Щоб звучали з пташками переливами стерео

Її тихі та ніжні, мрійливо-щемливі пісні.

Її грітиме дуб, берегтиме від снігу та зливи.

Її ожеледь, мряка й холодні вітри оминуть.

І прокинеться знову вона навесні щаслива,

Усі першоцвіти їй розфарбують путь…

Олександр Козинець у «Фракталах» зібрав воєдино твори, написані і про дівчат, і про жінок, і не пропустив повз свою увагу золото-сріблясту осінь прекрасної статі у вірші «Бабині літо й осінь»: «Бабина ж осінь – це гостини у неї онуків. // Поведе їх у ліс, вклониться з ними землі. // Насмажить на вечір білих грибів у цибулі. // Бабине літо коротке. Внуки ж поки малі. // Сіє в них сонце: вони його ще не відчули».

Музичний бекграунд теж відчувається в творчості пана Олександра.  Словами «Ніч яка місячна», наче апелюючи до однойменної пісні Миколи Лисенка на слова Михайла Старицького, розпочинає О. Козинець першу строфу свого вірша «Не буде уже, як колись». Водночас він заторкує соціальні пласти, зокрема проблему вимирання сіл, і пише про молоду дівчину, яка, як і багато іншої молоді, покинула рідне село заради міста, бо «Тут хоч робота є, не те що в селі». // Змінила згодом смаки, відрізала довгу косу. // Час від часу на вихідних вибирається у театр. // Правда, відтоді, як зрізала косу, з’явився сум. // «Але все на краще», – повторює свою мантру». Автор із гіркотою  підсумовує: «Лише досі сумує за нею її невелике село. // І люди подейкують: не буде уже, як колись».

Продовжуючи тему музики в поезії автора і виконавця цілої низки власних пісень, які можна послухати на каналі Олександра Козинця (https://www.youtube.com/playlist?list=PLv2C5p9oKj5y9AGtUkuG7FYScUOYd_JKX ), варто зауважити: його вірш «Очима, повними світла» – це однозначно пісенна лірика! Словесна ритмо-мелодика цієї поезії, зокрема також заспіви і приспів, так і проситься, щоби лягти на романтичну композиторську мелодію і зазвучати в етері для слухачів!

Я можу довго дивитись на тебе

Очима, повними світла.

Та час від часу маю потребу

Лишатися непомітною.

І не від того, що я так хочу –

Скоріше, мушу.

Я інколи ховаю очі

Та ніжну душу.

Вірш поета «Люди-люди» – це про вплив на особисте життя жінки оточуючих, отого пліткарства, яке, наприклад, у Фейсбуці зараз має іншу назву, зовсім не поетичну:

Людям цікаво, з ким лягаєш і з ким  встаєш.

Хто знімає твої неймовірно щасливі відео.

Чи є таки той, кого палко кохаєш без меж,

Кому твоє тіло і серце назавжди віддане.

Іншим, доповнюючим, фракталом цього образу й теми є авторський вірш «Мандариново»:

Люди кажуть, що треба зібратись в кулак,

Лізуть в душу безпечно, мов діти у воду.

А ти знаєш сама, з ким вже краще і як

Говорити потрібно або поводитись.

Післясмаком від прочитання згаданих віршів Олександра Козинця в пам’яті зринули суголосні рядки Ліни Костенко:

Не живемо́, а вибачаємось.

Хтось завжди зазирає у вікно.

Хтось потайки обнишпорює душу.

Хтось на людей нацьковує юрму.

Я все щось мушу, мушу, мушу, мушу!

А, власне, що я винна і кому?!

Підсилюють поетичні тексти збірки «Фрактали» цікаві авторські неологізми, в тому числі новотвори, які за своєю будовою є складними прикметниками: «Тебе досі мурашить, коли на людях несміло // Доторкнуться до тебе гарячі його вуста». («Неприлюдні поцілунки»); «Щоб навіть настрій – все частіш блаватний, брунатно-бежевий, цукерково-пелюсний». («Блаватний настрій»); «Вітри були промовисто-птахкі: // здіймали навіть дітлахів навшпиньки…» («Колискова»); «Дівчина із посмаком кавово-айстровим». («Солодка») та інші. Заворожує метафоричність поезії Олександра Козинця: «Ти відлущила з себе старі тіла». («Прокинулась дорослою»); «Від парфумів ти зранку – безнадійно солодка… //…А під вечір – солодка. Проте безнадійна». («Солодка») тощо.

Найбільше мені відгукнувся й припав до душі вірш «Схожа на каву»: «У великому місті люди всюди й безладно паркують спокуси. // Вона любить поголених, не любить піжонів, які носять вуса. // Вона боїться високих трав – у них часто трапляються змії. // Всі її теплі маршрути зіткані з непохитної віри й міцної надії… // Вона приходить додому, часто схожа на міцно заварену каву. // З нею непросто, однак потім без неї дійсно життя не цікаве…».

У своєму післяслові «Інструкція до жіночої душі» філологиня, літературна редакторка і письменниця Ангеліна Олійник, кидаючи погляд на добірну творчу книжкову палітру Олександра Козинця, цитує строфи «Фракталів» та наголошує на тому, що обрала свій улюблений вірш з цієї збірки – «Інтимномовна», який теж мені сподобався як влучне перетворення автором філологічних термінів на поетичну мову кохання:

Ти абетка його почуттів несміливих, відвертих,

Свічечка «ї», надокучливі кроки уперті.

Ти його клична, питальна, суфіксальна, морфемна.

Ти його світлий день і ніч його темна.

Про збірку своє слово під назвою «Фрактали душі» написала й ілюстраторка видання, психологиня Євгенія Плужник, акцентувавши увагу читачів на тому, що «ця поезія створена з жіночих життів та імен. Вона про жінку у різних станах, в різних періодах життя, з різними ранами, завданими світом і чоловіками».

Олександр Козинець також звернувся до своїх читачів у передмові до книжки «Фрактали, фрісони, родимки»: «Чи може чоловік писати про жіночий досвід? Чи може він відчувати жінку так, як жінка жінку?» – періодично запитують мене. Скажу, що може. Але чи вдалося мені відчути та передати жіночі історії, судити вам, любі читачі й читачки!»

Уважно прочитавши й проаналізувавши збірку «Фрактали», можу ствердно відповісти: «Так, пане Олександре, Вам справді це вдалося!»

"Слово Лесі – то чистий пломінь!" - засідання літературно-мистецької студії "Ліра", приурочена 155-річчю від дня родження Лесі Українки

 

У Заліщицькій міській бібліотеці 24 лютого 2026 року відбулася зустріч: засідання літературно-мистецької студії "Ліра", що діє постійно з грудня 2023 року при книгозбірні. Це був творчий діалог, базований на силі й красі поетичного слова Доньки Прометея - Лесі Українки - у День національної молитви.

Хвилиною мовчання при запаленій свічі присутні вшанували пам'ять військовослужбовців, які віддали своє життя у боротьбі з pociйcьким ворогом, молились також за всіх мирних жителів України, які загинули від рук підлого чужинця-нападника.

Учасниці студії, авторки поезії й прози, виданих книг Іванна Михайленко, Богдана Стефанюк, Оксана Дяків проникливо читали свої вірші про наших доблесних і мужніх захисників, про геніальну Ларису Косач-волинянку, поетку, письменницю, драматургиню, українізаторку, про її величність Поезію.

Письменник Петро Мельник та інші учасники зустрічі взяли участь в обговоренні можливостей поетичної майстерні. Ведуча студії Богдана Стефанюк  – як очільниця «Ліри» з душею  підготувала цю цікаву літературну подію.

У читальній залі була представлена виставка літератури, присвячена славній Співачці досвітніх огнів, 155-річчя від дня народження якої відзначаємо 25 лютого 2026 року. 

Оксана Дяків,

заслужена журналістка України,

бібліограф Заліщицької міської

центральної публічної бібліотеки

4 РОКИ, 12 ЛІТ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ ВІЙНИ: БОРОТЬБА, ГЕРОЇЗМ, ПАМ’ЯТЬ…

 

4 РОКИ, 12 ЛІТ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ ВІЙНИ:

БОРОТЬБА, ГЕРОЇЗМ, ПАМ’ЯТЬ…

 

       Вишивала матінка сорочку

       на святковім білім полотні,

       вимережувала світ синочку –

       та загинув рідний на війні...

         В хрестиках – велична таємниця,

          кров’ю зашифрована на тлі.

          Хай ім’я захисника святиться…

          Тож схилімо голови свої…

 

             Оксана ДЯКІВ,  уривок із вірша «Вишиванка воїна»

 

        24 лютого 2026 року виповнюється четверта річниця повномасштабного вторгнення; і водночас буде вже 12 років новітньої війни росії проти України, яка триває з лютого 2014-го у прогресивному ХХІ столітті, коли, здавалося б, її й не мало би бути…

       Чотири роки – це особливо важлива віха для поколінь людей, які знають і пам’ятають, вивчали історію Другої світової війни. Адже 4 роки тривала кривава боротьба проти німецьких нацистів. Це число закарбувалося в пам'яті мільйонів людей болючою чорною цифрою.

       Тож 24 лютого минає чотири роки від дня, який назавжди змінив долі кожного з нас. У цю скорботну дату ми згадуємо тих, хто віддав своє життя за свободу і незалежність України, вшановуємо мужність та незламність наших захисників і захисниць, дякуємо всім, хто волонтерить, працює і наближає нашу Перемогу. Це – дата болю і пам’яті, сили духу та справжньої єдності. Багатьох і багатьох родин торкнулася ця екзистенційна війна через важкі втрати, тривоги, очікування та надію...

       Захисники із Заліщицької громади доблесно несуть бойову службу в лавах Збройних сил України, виконуючи свій обов'язок перед державою з гідністю. Війна, що прийшла на українську землю, на жаль, відібрала десятки тисяч молодих життів. Серед загиблих, як не сумно, є і наші героїчні земляки.

       Щоб більше людей дізналося про Героїв-земляків, їхні вчинки, подвиги та долі, Заліщицька міська публічна бібліотека підготувала біографічно-бібліографічний покажчик «Жертовність в ім’я України» (Краяни-захисники незалежності України в період повномасштабного вторгнення, російсько-української війни): перша  частина (про 33-ох загиблих воїнів) та друга чистина (продовження).

       З електронною версією цього покажчика можна ознайомитися на сайті Заліщицької МЦПБ: https://zal-lib.pp.ua/123-2/, а також прочитати друковане видання покажчика  –  на абонементі для дорослих чи в залі для дітей, або в Інтернет-центрі нашої книгозбірні.

       У покажчику на цей час вже зібрано і розміщено матеріали про понад 50 Героїв із Заліщицької громади. Бібліограф Оксана Дяків продовжує збирати, аналізувати, оформляти й публікувати інформацію про наших воїнів-земляків.

       У виданні – інформація про загиблих у російсько-українській війні військовослужбовців, починаючи з 24 лютого 2022 року. Покажчик постійно поповнюється та оновлюється. Доповнюються біографії захисників, розширюється кількість джерел та електронних ресурсів про воїнів, додаються матеріали про вшанування пам’яті краян, вставлення меморіальних дощок, банерів.

       Не так давно доповнено новою інформацією про Героїв АТО/ООС із Заліщанщини біобібліографічний нарис «Люди свободи» (Краяни – Герої Небесної Сотні, учасники АТО) – про 19 військовослужбовців, які загинули на полі бою або відійшли за межу Вічності від поранень і хворіб, отриманих на війні, після повернення додому чи під час лікування від отриманих на війні ран.

Запрошуємо ознайомитися на сайті бібліотеки: https://zal-lib.pp.ua/lyudy-svobody-krayany-geroyi-nebesnoyi-sotni-uchasnyky-ato-oos-biobibliografichnyj-narys/

       QR-код для ознайомлення з покажчиком та нарисом у розділі сайту «Захисники України із Заліщицької ОТГ» розміщено на стелі Алеї слави меморіалу «Борцям за волю України», яка урочисто відкрита 1 жовтня 2024 року в Заліщиках. Підготовлена електронна слайд-презентація про загиблих Героїв Заліщанщини, починаючи з 2014 року.

       Бібліографом Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки Дяків О. І. окремо підготовлено і роздруковано матеріали папок-накопичувачів, які систематично поповнюються і доступні для ознайомлення користувачами бібліотеки в Інтернет-центрі:

      – папка-накопичувач «Учасники Революції Гідності із Заліщанщини, які загинули під час російсько-української війни»;

      – папка-накопичувач «Алея слави у Заліщиках», яка присвячена загиблим воїнам під час російсько-української війни з 2014 року;

      – про земляка-Героя, заліщанина Ореста Квача, учасника Революції Гідності та російсько-української війни (АТО) під назвою: «Орест Квач: Герої не вмирають, а на звершення надихають!» – у співпраці з Наталією Шпортак, викладачкою історії Заліщицького вищого професійного училища;

     – папка-накопичувач «Свіча пам’яті та шани воїнам горітиме вічно! Герої. Товстенська ОТГ» (https://zal-lib.pp.ua/vichna-slava-zahysnykam-ukrayinskoyi-derzhavy/ ; https://www.youtube.com/watch?v=dJQQUemCuvM ) ;

      – папка-накопичувач «Наша гордість і слава – захисники України із Заліщицької ОТГ, ветерани російсько-української війни»;

      – папка-накопичувач «Герої нескореної України», присвячено загиблим з 2014 року воїнам, волонтеру, зниклим безвісти з села Добрівляни, а також про  майже 50 сьогодні діючих військовослужбовців із Добрівлянського старостинського округу, які захищають Україну на російсько-українському фронті.

       У бібліотеці під час різних заходів постійно експонуються виставки патріотичної тематики, що присвячені Героям-землякам. На них представляємо вказані вище бібліографічні видання, а також фотоальбом, тематичні папки, спогади матерів воїнів та інші матеріали.

       Оскільки загиблих Героїв вшановують як у Заліщицькій ОТГ, так і в Товстенькій громаді (деякі з них, наприклад, є уродженцями Товстенської громади, жили в Заліщицькій громаді) в Заліщицькій МЦПБ підготовлено папку з презентацією «Свіча пам’яті та шани воїнам горітиме вічно!» (Герої. Товстенська об’єднана територіальна громада) про загиблих захисників (2014-2024 роки). Така презентація представлена в папках в Інтернет-центрі книгозбірні, а також на сайті Заліщицької міської бібліотеки та на сайті Товстенської об’єднаної територіальної громади.

       У бібліотеці ведеться папка-накопичувач «Незламний дух волонтерського фронту» зі збору матеріалів про волонтерів Заліщицької громади, допомогу колективів підприємств, зокрема й нашої бібліотеки, установ, організацій краю різних форм власності, Заліщицької міської ради, старостинських округів військам ЗСУ.

       Славні імена наших героїчних захисників-земляків назавжди залишаться в серцях тих, хто пам'ятає жертву мужніх військовослужбовців, відданість своїй державі. Воїни стали символами сили, відваги та національного героїзму, які ніколи нами не будуть забуті!

       Нехай цей день, 24 лютого 2026 року, стане днем тиші, пам’яті, молитви та вдячності нашим захисникам, днем, коли ми ще раз усвідомимо ціну свободи та силу нашої єдності...

Оксана ДЯКІВ, письменниця, бібліографиня Заліщицької міської бібліотеки, заслужена журналістка України

Рецензія Оксани Дяків "Поетичне дерево Олександра Козинця: збірка "Усі вже знають"

 

Оксана Дяків – українська письменниця, поетеса, редакторка, журналістка. Живе і працює в місті Заліщики Чортківського району Тернопільської області. Понад 21 рік очолювала редакцію районної газети «Колос» (м. Заліщики), заслужена журналістка України. 

Членкиня Національної спілки журналістів України (НСЖУ), Спілки слов’янських письменників України (ССПУ), Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ), Національної спілки краєзнавців України, ВГО «Українська бібліотечна асоціація»

 

Поетичне дерево Олександра Козинця: збірка «Усі вже знають»

 

Читати вірші багатогранної людини й легко, й складно водночас... А ще коли це нова збірка поезій відомого в сучасному українському красному письменстві автора Олександра Козинця, то розумієш, що це – ще одна сходинка вгору в його літературній творчості, а для його читачів – цікаве й наснажуюче спілкування з поетом.

Варто зазначити, що Олександр Козинець – автор 18-ти книг, поет, прозаїк, логопед, кандидат педагогічних наук, науковець, доцент Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, хорист у народному камерному хорі «Moravski». Публікується в вітчизняних та закордонних літературних антологіях, альманахах, журналах, газетах. Автор передмов та рецензій до книжок інших письменників. Дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» в номінаціях «Пісенна лірика» (2018) і в номінації «Terra інклюзія – 2019», оповідання «Магія слабкості». Також отримав відзнаку «Молода КороНація» за казку «Меделін» (2019). Дипломант спеціальної номінації короткої прози «Коронації слова» за твір «Як тебе не любити…» (2021). Двічі дипломант літературного конкурсу імені Григора Тютюнника у 2018 та 2020 роках. Лауреат ІІ премії муніципального конкурсу імені Івана Франка за роман «Картка Марії» (м. Одеса, 2021). Дипломант Всеукраїнського літературного конкурсу малих прозових форм імені Василя Стефаника (2021), літературного конкурсу імені Леся Мартовича (2022). Лауреат Всеукраїнської премії імені Василя Симоненка (2023).

Письменницьку творчість О. Козинця слід охарактеризувати, як філософсько-духовні пошуки життєвих сенсів, ниточок, взаємних зв’язків між світлом духовним, Божим і світлом в середині кожної людини, в її серці. Світлоносність лірики і прози автора, на мою думку, причаровує любителів книг. Це ті струни, які  зачіпають душі вдячних читачок і читачів у різних куточках України та інших держав.

Але звернемось до поетичної книги письменника «Усі вже знають», яка побачила світ у київському видавництві «Ліра-К» наприкінці 2025 року, як мовиться, щойно з гарячої видавничої печі. Оскільки книжка у творчому доробку автора вісімнадцята (!), то вартує привітати пана Олександра з його плідним літературним повноліттям.

Про що ж нова збірка Олександра Козинця? Якщо відповісти коротко, то про наше життя і його різнобарвність, багатоликість. Два розділи збірки «Спостереження й висновки» і «Підслухане та почуте» наче розділені за змістовим наповненням і настроєм, але все ж таки перегукуються між собою притчевістю авторських верлібрів.

Назва «Усі вже знають» занурює нас у поетично-інформаційний простір, який ніби нам знайомий, але не все так просто!

Однойменний верлібр «Усі вже знають» із другого розділу цього видання розповідає про дуже тендітну, освячену таїною подію: народження донечки і про її вдячність таткові за дароване життя: «тату привіт! // це твоя наймолодша доня // дякую що наважився // пустити мене у світ // що попри всі виклики й вагання // дав мені життя…» 

Уже з перших сторінок книжки зачіпає за живе вільний вірш «День народження». Бо чи не один раз у своєму житті ми відмовляємось від наче обтяжливих зустрічей із рідними, а потім шкодуємо про це. Адже стається щось, що перериває нитку наших буднів різними випробуваннями, як і з героїнею поезії: «хочу хоч один рік // провести свій день // без святкових столів готувань // прибирань та скупчення рідних // небо її почуло // за день до свята вона зламала ногу // й наступного дня її оперували». Тож спочатку думаймо, посилаючи у височінь свої думки і бажання!

Як на мене, вірші Олександра Козинця у цій книжці є способом автора не тільки поспілкуватися зі своїми прихильниками, але й оточити їх різними життєвими історіями, правдивими випадками, які підкажуть уважному читачеві вихід із певних, можливо, й непростих ситуацій.

Водночас авторське перо легке, часто іронічне. Та крізь цю усмішку прозирає життєвий досвід, народжений, завдячуючи власній життєвій стежині й щирому спілкуванню з людьми довкіл.

Отож, де народжується тепло серця і любов до людей, на думку пана Олександра? Як і він, переконана, що це відбувається в сім’ї та родині. З отого життєдайного і цілющого джерела черпає дитина і навіть дорослий наснагу жити, рости, розвиватися, тоді й зароджуються в  серденьку й душі творчі паростки.

І саме глибина і чистота родинного джерела зрощують людину, плекають її характер, формують погляди, розвивають таланти.

Якщо заглибитися у вірші письменника Олександра Козинця з його нової збірки «Усі вже знають», то однозначно вдумливі читачі відчують силу родинного дерева. Звісно, родина збагачує внутрішній світ кожної особистості. Але й сама людина розвивається через освіту і самоосвіту, через пізнання і власний поступ до Божих начал та істин.

Бог, Родина, Україна, Мова, Життя, Люди, Любов, Творчість, Мудрість, Вдячність – це ті підвалини-основи, на яких базується поетичний світ Олександра Козинця, зокрема і в його найсвіжішій верліброво-новелістичній книзі «Усі вже знають». Це ті гілки поетичного дерева Олександра Козинця, яке він виростив через різнотематичне гілля-вірші у такій насиченій густо-зеленій в своєму оформленні книзі. Вона вабить того, хто візьме збірку в руки, прилягти на галявину з соковитою травою і прочитати: тож про що саме «Усі вже знають»?

Чому оцінюю жанрову приналежність збірки як верліброво-новелістичну? А тому що вільні вірші письменника наче невеликі новелетки постають перед очима читача вловленими автором фрагментами людського життя з його позитивами і негативами, сонячним світлом і темними ночами. У збірці – майстерне поєднання прози подій життя з лаконізмом і метафоричністю поетичної творчості.

Промовистими є назви віршів у цьому виданні, в яких йдеться про вічне, про виплекану духовність у кожному з нас:  «Чую Бога», «У голові та серці», «Реакції», «Для пісні», «Відповіді» та інші, як і зміст поетичних рядків, наприклад у вірші «Чую Бога»: «слухаю море – чую Бога // слухаю вітер – чую Бога // прислухаюсь до серця – чую Бога // і хай як би я оминав // у віршах чи в житті // роздумів про Бога // знову й знову переконуюся // що Він усюди».

Значний пласт віршів О. Козинця у новій збірці присвячений сім’ї, її непроминальним цінностям, коханню, родині й стосункам у ній. Не обходить стороною поет і проблеми в родинах. Це – вірші «Легша праця», «Дідові настанови», «Аскеза», «Хвостики риби», «Пробачаю», «Відповідь», «Відкладені листи», «Зв'язок», «Цікаво» та інші.

Ось як влучно описує автор у вірші «Легша праця» роботу наших предків, яким ми маємо бути вдячні за сьогоднішнє життя: «згадую бабусю // кілометрові рядки буряків // шалену спеку подряпані руки й ноги // та відчуваю неймовірну вдячність // за те що ми зараз маємо легшу працю». 

Про роль дідуся в долі хлопчика і дорослого чоловіка, який продовжує ткати полотна свого роду крізь роки й десятиліття, О. Козинець пише: «згадую діду // як ти мені казав // «якщо хочеш відчути мою любов – // відчуй любов до себе самого // бо ти – частина мене // і я живу в тобі // де б я не був // чи де б не був ти» //  і от згадуючи його любов // відчуваю як словами діда // до мене говорить рід // а небо мені усміхається // дідовими синіми очима».

Доповнюючи свої роздуми про цінність роду, поет пише в «Аскезі»: «любов до себе й світу // й усе це в міру – // це найкраща // з усіх можливих аскез // а ще краще – // відчувайте силу роду // який говорить до вас // через знаки // який запитує // «чиє ім’я ти маєш?» // і якщо знаєте відповідь – // рід щедро благословить вас // світлом достатком захистом».

Кохання і чистота є важливими в сімейних стосунках. Вони особливим відбитком лягають на продовження роду – синів і доньок. Про це мовить поет у вірші «Відповідь»: «…чистота чоловіка й жінки // до шлюбу і в шлюбі // важлива для того // щоб рід міг передати через любов двох // новим поколінням усі таланти роду // зібрані століттями».

Звісно, в житті кохання часто межує з розлукою і зрадою, як у вірші «Цікаво»: «так іноді цікаво // чи її тіло досі належить тому // хто прийшов після мене? // але ще більше цікаво // хто тепер у її серці?»

Про негативи сімейної «політики» знецінення щодо наймолодшої дитини в сім’ї О. Козинець говорить у вірші «Хвостики риби» і змушує нас задуматися, наскільки, здавалося б, дрібні вчинки дорослих, неповага можуть псувати дітям їхнє дитинство: «батько почав повторювати // «Сірьожа любить їсти хвостики» // а я їх просто ненавидів у дитинстві // і все чекав // коли ж прийде час // коли я скуштую // інший шматок риби». І такі й інші втілені у верлібрах спостереження  автора як педагога спонукають до роздумів читачів збірки.

Олександр Козинець, аналізуючи людську психологію у вірші «Блажен», пише: «ми – архітектори як тіла свого // так і простору довкола // як молодості своєї й краси // так і старості й страхів…» Це важливі думки, про які здебільшого забуваємо у шалених ритмах сьогодення, а потім бідкаємося, долаючи труднощі, які самі ж і породили...

Любов до людей і світу, до життя, шана дружбі – на цю тему створені письменником верлібри «Світло», «Басейн», «Тепер», «Зобов’язання» й інші. Ось яку думку висловлює автор у вірші «Захист», і з нею, переконана, слушно погодитися: «і хай скільки б повторював мені світ // «вчись захищатися» // вчуся любові та милосердя // бо знаю що це – найвищий захист».

І це – щира правда, адже, як пише Ліна Костенко:

Де є любов – там темряви нема,

де сходить сонце – ніч уже безсила.

Світись в мені, любове яснокрила,

щоб в серці не селилася зима.

 

Книжка «Усі вже знають» – насправді жива. Адже автор не відсторонюється від нашої реальності, впадаючи, наприклад, у меланхолійне споглядання природи чи описуючи людські життя, як мовиться, поза часом і простором.

У збірці є вірші, присвячені Україні, впливу війни на долі нині сущих під воєнним небом, а ще О. Козинець торкається болісного питання ролі української мови в нашій державі: «Себто», «Кулі», «Син», «24.02.24», «Мова» та ін.

Поет хоче знати відповіді на «Прості запитання», які зараз тривожать українців, але отримати на них правдивий відгук-оцінку дуже складно: «сумно що жоден езотерик // не каже чому болить душа // та тремтить тіло // під час ракетних атак? // чому так змінюються // очі хлопців і дівчат на фронті? // чому старіють батьки й відкладені мрії // чому війна безповоротно нас змінює?»

У вірші «Син» Олександр Козинець відчув трагедію мами, яка втратила сина, бо « – такі нині часи // що не знаємо що буде завтра // такі нині часи // що не знаємо що буде сьогодні… // а син її служить у війську // молодий військовий психолог // а син її – красень // мудрий розумний глибокий // майже годину вона намагалася // додзвонитися на його номер // аж поки нарешті хтось із побратимів // таки взяв слухавку // – мені безмежно жаль // та ваш син сьогодні загинув // від її крику у всього офісу // волосся дибки стало».

Про мовне питання автор небайдуже і з болем пише, порівнюючи з кулями російську мову, яка є ознакою ворожої країни-агресорки і теперішньої російсько-української війни: «мені болить // коли в українських містах і селах // я чую російську мову // зокрема від дітей та молоді // це – кулі в тіло країни // в наш розквіт і розвиток // і прикро що кількість // російських набоїв // ніяк не зменшується».

У верлібрі «Мова» – оповідь про зустріч із норвежцем, який, володіючи російською мовою, спілкується з українцем англійською, аби щадити почуття співрозмовника через війну з росією, бажає перемоги України, але… «я його слухаю ковтаю сльози // з вірою що все так і буде // але різко повертаюсь у реальність – повз нас проходить // юрба українських підлітків // які говорять російською»!

Водночас сам Олександр Козинець прекрасно володіє рідною мовою, в тому числі її фразеологією, про що свідчить вірш «Очі», в якому він поєднав різні прислів’я і приказки про очі як влучні вислови, що підсумовують народний досвід: «але й оком не моргнеш – // як з очей зійде пелена // бо очі без душі – сліпі // бо очі не бачать – // то й серце не болить // бо очам страшно // а руки роблять».

Вірш «Забуті та рідковживані» демонструє, як збагачують мовлення, в тому числі поетичне, зразки розмовної лексики, додаючи верлібру неформальності. Хоча автор пише про напругу в соціумі під час війни, бо нас супроводжують графіки вимкнення електроенергії, втома і нервозна вибуховість, але в рядках жевріє і надія на краще майбутнє: «і хто б що не казав // а ми сливе дотягнули до зими // а там присійбо і весну зустрінемо» (сливе – майже; присійбо – справді, насправді).

Подорожуючи сторінками збірки «Усі вже знають», помічаємо, що автор любить гори («Рай», «Досвід», «Додому»), може, тому, що вони ближче до Бога?

Метафоричний вірш «Досвід» порівнює сходження людини в гори з її зростанням у власній справі, адже не тільки варто подолати непростий шлях до вершини (до слави чи до променів сонця), але й пізнати щось важливе, отримати новий досвід, якого ще досі не було за плечима: «що таке успіх у власній справі? // це шлях сходження на гору… // та головне в будь-якій дорозі – // з яким досвідом ми з неї повертаємося».

У збірці простежується особлива пристрасть поета до осені, коли справді пишеться-твориться, коли кольорові дні народжують думки про кохання («Аби з ким», «Вересень», «Плани» та ін.): «з планів на осінь – знайти озеро молодості й скупатися // знайти озеро здоров’я й скупатися // викинути запасні ключі // від старої орендованої квартири // купити новий блокнот // написати в ньому плани на майбутнє… //  – будь ласка зважте мені // три місяці осені // трохи любові й тепла – // прошу продавчиню на ринку // а вона усміхається».

Олександр Козинець вважає, що вдячність Богові й людям має бути невід’ємною частиною нашого повсякдення, бо подяка світові покращує наше складне сьогодення (вірші «Дякувати», «Дякую», «Світе», «Сім пунктів» та інші): «світ насправді змінювати легко // якщо починати із себе // для закріплення результатів // щодня виконувати нескладні завдання // наприклад писати зранку // бодай сім пунктів // за що ти вдячний / вдячна світові // й стільки ж пунктів // дописати ввечері».

Не оминає автор у своєму виданні «Усі вже знають» і тему красного письменства, творчості, натхнення («Рекомендації лікаря», «Надих», «Страх», «Зайнятість» та ін.), яка присутня і в попередніх його збірках. Зокрема, у вірші «Надих» О. Козинець висловлює щиру вдячність тим, хто його надихає, зокрема і своїм читачам: «якщо ви зараз читаєте ці рядки – // значить небо підтримало мій намір // і хоче кожному з вас передати // що надих – це ви // це ви_бір ким бути // що їсти кого читати // з ким засинати // про кого думати // дякую вам за надих! // дякую що є ви!»

У цьому ключі цікавим є на початку книги звернення письменника до читачів «Надих – це вибір», в якому автор структурує збірку, називаючи її основні теми, істини, до відкриття чи переосмислення яких може прийти читач. Водночас поет запрошує до внутрішнього діалогу тих, хто розгорне сторінки його книжки, буде читати і зіставляти власний життєвий набуток із досвідом пана Олександра, порівнюватиме свої погляди з переконаннями автора, який наче відкрив свою душу через вірші: «Заходьте, друзі, погрійтеся в щирих обіймах!»

Олександр Козинець своїм вправним словом іронічно зображає різноманітні життєві ситуації. Особливо це відчутно в розділі «Підслухане та почуте», в якому автор неодноразово виступає не лише як поет, але і як педагог. Бо чимало віршів він з любов’ю і щирістю присвячує дітям, їхнім цікавим оцінкам стосунків між людьми, неординарним думкам про реальність і навіть про сни.

У своєму вільному вірші «Диплом» письменник пише про марноту намагань батьків вплинути на погляди майже дорослих дітей. І ця ситуація немов «списана» з взаємовідносин моїх знайомих мами і доньки. Настирливість матері спричинилася до того, що її вперта дівчинка виконала вимогу мами отримати диплом лікаря. Але донька вручила його батькам зі словами: «Бери свій диплом!» – і пішла далі власним шляхом!

Народнофілософським є вірш «Буде як буде», в якому передана розмова мудрого батька зі схвильованим поганим сном сином: « – будь обережним найближчим часом // мені недобрий сон наснився… // – ти знаєш мені стільки тяжких снів // останнім часом сниться // що якби я всім із них вірив // уже й жити було б не варто // тому сину з Богом у кожний день // з вдячністю за новий ранок // а далі буде як буде».

Останнім акордом збірки «Усі вже знають» став вірш «Часи любові». Ось рядки з цього верлібру про довіру до добрих і нещирих людей: поетичний висновок Олександра Козинця сповнений світла, надії і любові:

– у мене з довірою до людей

завжди було непросто

а зараз довіряю більше

у кожного є темний і світлий бік

і маю надію

що моє світло й добрий намір

пробудять у людях

їхню любов – світлу сторону

бо часи нині

для любові та трансформації

часи нині для радості

й світла

 

Верліброва збірка «Усі вже знають» Олександра Козинця – книга світла і тепла, наповнена натхненням і глибокими роздумами. У збірці підняті важливі питання про щирість і відвертість, про те, як важливо бути справжнім у своїх словах і вчинках, в житті й творчості, зокрема і в літературі. Думаю, що це видання сучасного українського письменника О. Козинця матиме чимало вдячних читачів і прихильників.