Огляд видання: ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧА КНИГА МИХАЙЛА СОПИЛЮКА «ЗАЛІЩАНЩИНА У БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНІСТЬ (1917-1921)»

#Письменники_краєзнавці

#Віртуальні_виставки

#Огляд_краєзнавчого_видання

     Історико-краєзнавча книга Михайла Сопилюка «Заліщанщина у боротьбі за українську державність (1917-1921)»

    Вихідні дані:

   Назва твору: Сопилюк М.В. Заліщанщина у боротьбі за українську державність (1917-1921) / М.В.Сопилюк. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2026. – 896 с., іл.

         Автор: Сопилюк Михайло Васильович

         Жанр: Літературно-інформаційне видання

Рік видання: 2026

Видавництво: ТОВ «Терно-граф» (м. Тернопіль)

Михайло Сопилюк – досвідчений викладач ВСП «Заліщицький фаховий коледж імені Є. Храпливого НУБіП України», історик, краєзнавець, публіцист,  член Національної спілки краєзнавців України, Національної спілки журналістів України, Спілки слов'янських письменників України.

     Викладач коледжу з багаторічним педагогічним стажем, впродовж майже тридцяти років працював заступником директора коледжу з навчальної роботи, поєднував викладацьку та організаційну роботу з пошуковою діяльністю, з дослідженням історії Заліщицького краю, кооперативного руху, соціально-економічного, суспільно-політичного життя, розвитку фахової освіти, національно-визвольного руху в Заліщицькому краї, на західноукраїнських землях як частині України.

У творчому доробку Михайла Сопилюка представлені такі книги:

• Нарис історії розвитку навчального закладу «Від садівничої школи – до агроколеджу» (2004 р.) та «На переломі століть» (2010 р.) (друге видання 2013 р.);
• «Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Заліщиках» (2014 р.);
• «Заліщики: роки, події, люди: у двох томах» (2015 р., разом із Миколою Бачинським) – це «Краща книга Тернопілля 2025 року» в номінації «Краєзнавство»;
• «Степан Слободян – провідник ОУН Карпатського краю» (2019 р.);
• «Дорогою правди» – висвітлення життя і служіння братів Владики Якова і отця-доктора Єроніма Тимчуків, уродженців Заліщанщини (2019 р.);
• «Становлення міста Заліщики в середині XVIII століття» (2020 р., разом з Миколою Бачинським);
• «Заліщанщина у боротьбі за українську державність (1917–1921)» (2026 р.). Книга присвячена воїнам-захисникам України.

          Аналізуючи книгу Сопилюка М. В. «Заліщанщина у боротьбі за українську державність (1917–1921)» 2026 року видання, необхідно зазначити, що сучасна війна України за незалежність і самостійність нашої держави проти російського загарбника-агресора ставить питання історичної тяглості української національно-визвольної боротьби.

  Окремою сторінкою історії, яка є маркером прагнення українців жити, працювати та творити у незалежній державі, є Українська національно-демократична революція та боротьба України за незалежність у 1917–1921 роках.

   Як зазначає заслужений вчитель України, переможець національної премії  Global Teacher Prize Ukraine (2020), вчитель історії та громадянської освіти Заліщицької державної гімназії Тернопільської обл., Заліщанщина як невід’ємна частина України спочатку в літописі Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), а потім і ЗО Української Народної Республіки має власні сторінки у згаданих національно-визвольних змаганнях. Але ця тема про історію Заліщанщини раніше не була системно досліджена. Багато історичних джерел українською, російською, польською, німецькою та іншими мовами, які містять інформацію про уродженців Заліщанщини або відомих людей, які перебували тут у той період, розміщені у різних архівних, музейних та інших інституціях як України, так і інших країн: архіви в Римі, Варшаві, Перемишлі, Празі, Подебрадах, Берліні, в Америці.

Книга Михайла Сопилюка «Заліщанщина у боротьбі за українську державність (1917–1921)» – це науково-краєзнавче видання, яке заповнило цю «білу сторінку» історії нашого краю. Автор Михайло Сопилюк, знаний в Україні та за її межами історик-краєзнавець, викладач, доклав багато зусиль, щоб підготувати та видати цю ґрунтовну книгу. Її унікальність полягає в тому, що це – перше успішне дослідження-узагальнення матеріалів із різних історичних джерел і системний та послідовний літопис подій, які відбувалися на Заліщанщині у 1917–1921 роках. Разом із тим ці події вплетені в історичний контекст буремної епохи початку ХХ століття.

691 позиція у списку використаних джерел цього видання підкреслює фаховість, ґрунтовність, системність, науковий підхід опрацювання автором зібраних матеріалів та їх широку палітру. Це – архівні матеріали, збірники документів та матеріалів, спомини, щоденники і мемуари, енциклопедії, довідники, альманахи, монографічні дослідження та науково-публіцистичні, краєзнавчі видання, наукові статті та розвідки, публікації в періодичній пресі, матеріали електронних ресурсів, інтерв’ю, листи, усні свідчення, розповіді та світлини.

  У книзі, в розділі «Додатки», вміщено фотодокументи, фотокопії,  матеріали з автентичних джерел, які підтверджують документальність проведених досліджень Сопилюком М. В.

Книга укладена хронологічно. Михайло Сопилюк досліджує та аналізує різні питання. По-перше, автор акцентує увагу зацікавлених читачів саме на уродженцях Заліщанини, які брали участь спочатку в Першій світовій війні, а потім – у національно-визвольних змаганнях. У розділах видання досвідчений краєзнавець Михайло Сопилюк описує бойовий шлях заліщан у лавах УСС, веде мову про події 1917 року і Заліщанщину, аналізує шлях створення Української Держави (з 13 листопада – ЗУНР) і встановлення української влади в Заліщиках. Зокрема, йдеться про основні етапи визвольних змагань 1917-1921 років, які відбувалися на Заліщанщині та відображені в дослідженні Михайла Сопилюка. Йдеться і про таку знакову для Заліщиків подію періоду становлення ЗУНР, коли місто на певний час стало столицею республіки, де приймалися вагомі державні рішення; Євген Петрушевич отримав  повноваження диктатора. А Чортківська офензива Галицької армії показала найбільший вияв українського національного патріотизму і стала поштовхом до подальшої боротьби.

У книзі йдеться про організацію осередків національних пожежно-руханкових товариств «Січ», «Сокіл» на Заліщанщині у 1910-х роках, створення підрозділів Українських Січових Стрільців на початку Першої світової війни та їх участь у бойових діях, діяльність Галицько-Буковинського куреня на Наддніпрянщині. Друге питання присвячене подіям 1917–1921 років на Заліщанщині. Багато місця у виданні відводиться боротьбі української армії з польськими та більшовицькими військами.

Михайло Сопилюк в окремих розділах розширює контекст періоду та вдало поєднує події на Заліщанщині з загальноукраїнським військово-політичним тлом, у якому важливе місце відіграють заліщани. Водночас автор на основі фактів детально та скрупульозно досліджує науково-історичне полотно військового, політичного життя Заліщанщини. У книзі є місце  як питанням українського державного будівництва, так і діям польської та більшовицької окупаційних влад стосовно українських патріотів-земляків.

Третє питання, що також має велику цінність для сучасних поколінь, це укладання списку заліщан-учасників національно-визвольних змагань, чому автор присвятив вагомі розділи: «Біографічні дані та життєвий шлях жителів Заліщанщини, учасників боротьби за українську державність у 1917-1921 роках», «Учні та випускники учительської семінарії – учасники визвольних змагань», «Проживали, воювали, загинули чи поховані на Заліщанщині», «Вшанування пам’яті учасників визвольних змагань 1917-1921 років на Заліщанщині».

Як зазначає сам дослідник: «В результаті пошуків сформовано перелік з 1427 імен з викладом їх коротких чи повніших життєписів.

У лавах УСС, УГА та армії УНР служили капеланами, стрільцями чи старшинами 40 священників, уродженців чи мешканців Заліщанщини. 38 учасників визвольних змагань цього періоду – з інших населених пунктів Східної Галичини – були випускниками учительської семінарії в Заліщиках».

         Важливими у структурі кожної інформації про патріотів є не тільки роки життя, місце народження та смерті, але й основні факти з їх біографії, які стосуються не тільки 1917–1921 років, але й всього їх життєвого шляху. Збереження історичної пам’яті, яка часто перервана буремними подіями ХХ століт тя, – це одне з ключових завдань збереження національної пам’яті і для нашої Заліщицької громади, і для Тернопілля та України, а також для конкретних родин.

Серед заліщан, уродженців краю, звісно, є визначні постаті визвольних змагань періоду УНР та ЗУНР. З містом Заліщики пов'язані життя, доля та боротьба таких відомих діячів, як подружжя Климентини Попович-Боярської, письменниці, громадської діячки, та її чоловіка, отця Омеляна Боярського, Патріарха Мстислава – отця Степана Скрипника, родини Храпливих, педагога й письменника, директора учительської семінарії Осипа Маковея, адвоката Володимира Охрімовича, громадського діяча та українського патріота, лікаря Мар’яна Долинського, композитора Михайла Гайворонського, адвоката Василя Бараника та багатьох інших імен нашої визвольної боротьби.

Матеріали історико-краєзнавчого фундаментального видання Сопилюка М. В.  «Заліщанщина у боротьбі за українську державність (1917–1921)» можуть бути використані на лекціях у закладах фахової освіти, на уроках історії в загальноосвітніх закладах, заняттях історико-краєзнавчих гуртків для організації пошукової роботи здобувачів освіти щодо вивчення літопису національно-визвольних змагань на теренах Заліщанщини, для укладання сімейних родоводів на уроках з інших предметів суспільно-гуманітарного циклу.

У цій своїх дослідницькій позиції Михайло Сопилюк послідовний, тому що його попередні авторські краєзнавчі книги теж глибоко сягають коріння різних родоводів родин нашого краю як частини всієї України.

У контексті сучасної російсько-української війни ХХІ століття за незалежність і самостійність України патріотичне виховання учнівської та студентської молоді є невід’ємною складовою частиною діяльності закладів освіти зі збереження Української держави і нашої нації. Видання має ґрунтовний виховний та освітньо-методичний потенціал. Зміст розділів цього дослідження-фоліанту можна ефективно використовувати на уроках та лекціях, семінарах з предметів суспільно-історичного та громадянознавчого циклів як навчальний, довідковий, ілюстративний матеріал.

Під час вивчення історії рідного краю інформація, підтверджені факти про події на Заліщанщині у 1917–1921 роках, детально, скрупульозно зібрані, проаналізовані та систематизовані в книзі Михайла Сопилюка, справді можуть і повинні стати предметом глибокого та зацікавленого дослідження, аналізу для здобувачів освіти та вчителів, студентів та викладачів під час уроків, лекцій, практичних робіт, діяльності гуртків.        

Книга автора – Сопилюк М.В. Заліщанщина у боротьбі за українську державність (1917-1921) / М.В.Сопилюк. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2026. – 896 с., іл. – є в Заліщицькій міській центральній міській публічній бібліотеці, як і інші його книги, названі тут, а також –у бібліотеках сіл Заліщицької громади. Тож запрошуємо всіх читачів і відвідувачів наших бібліотек до вдумливого та зацікавленого читання!

 

   На представлених світлинах: книга Михайла Сопилюка «Заліщанщина у боротьбі за українську державність (1917-1921)», Михайло Сопилюк під час презентації свого видання у літературній світлиці нашої книгозбірні.

Василь Дяків,  заслужений вчитель України, переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine (2020), член НСЖУ, вчитель історії та громадянської освіти Заліщицької державної гімназії Тернопільської обл.

Оксана Дяків, заслужена журналістка України, членкиня Національних спілок журналістів і краєзнавців України, Наукового товариства ім. Шевченка, Спілки слов'янських письменників України, ВГО "Українська бібліотечна асоціація", бібліограф Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки

ВОЇН СВІТЛА: СЯЙВО, ЩО ПАЛАЄ КРІЗЬ ВІЧНІСТЬ. Презентація книги Ніни Куцинди у Копичинцях, присвячена пам’яті загиблого Героя України Володимира Бучинського

 

#Герої_України

#Презентація_книги

 

  ВОЇН СВІТЛА: СЯЙВО, ЩО ПАЛАЄ КРІЗЬ ВІЧНІСТЬ

       (Презентації книги Ніни Куцинди у Копичинцях, присвяченої пам’яті загиблого Героя України Володимира Бучинського)

   Вереснева тиша та подих вічності

       Осінь в Галичині завжди заходить стиха, вдягаючи крони дерев у важке золочене парчеве вбрання та огортаючи вечори прохолодним серпанком роздумів. Але 6 вересня 2026 року в Копичинцях подих осені був особливим. Це була не просто вереснева зажура, а день, коли час наче зупинив свій нестримний біг, аби поступитися місцем Священній Пам’яті. У стінах Копичинецького центру культури і дозвілля зібралося багато людей. Вони йшли не просто на мистецьку подію, а на зустріч із Духом, Правдою, Любов’ю та Болем, втіленими у карбованому слові нової книги Ніни Куцинди «Воїн Світла».

Проголосивши вступне слово, модераторка події Руслана Савка закликала всіх присутніх схилити голови під час хвилини мовчання, вшановуючи пам'ять загиблого воїна Володимира Франковича Бучинського та всіх захисників і захисниць, які віддали свої життя в боротьбі за незалежну і самостійну Україну.

Коли у залі пригасло буденне світло і спалахнули перша свічка біля портрета загиблого захисника В. Ф. Бучинського і свічі в руках юних учасників події, здавалося, що сам простір розсунув свої межі. Це була велелюдна презентація книжки, яка народилася з невимовного болю та безмежної щирої любові. Видання 2026 року, яке побачило світ у видавництві «Терно-граф» – це не лише друковані сторінки з біографією, світлинами захисника, його рідних, з сімома розділами віршів, це живописний реквієм і водночас справжній гімн сильній людській душі, присвячений Герою України, добровольцю Володимиру Бучинському (08.09.1982 – 14.02.2023).

       Вже за два дні після цієї події йому б виповнилося сорок чотири... Але для земного виміру він назавжди залишився сорокарічним велетнем духу, чий земний шлях на 41-ому році обірвався на злеті у пекельному полум'ї російсько-української війни.

 

Портрет Героя: шлях до Воїна Світла

Щоб зрозуміти глибокі мотиви презентованої збірки, варто поглянути на постать самого Володимира Бучинського. Людина виняткової чистоти серця, сили тіла спортсмена й міцності духу, життєрадісності й товариськості, щирості та працелюбності, він володів тим непорушним внутрішнім патріотичним стрижнем, на якому здавна тримається українська земля. Його світ наповнювали родинний затишок, сміх двох ніжних донечок, тепло очей коханої дружини Тетяни, турбота про велику дружну родину.

Проте, коли ранок 24-го лютого 2022 року впав на нашу Вітчизну чорним снігом, пожежами та смертоносним залізом, Володимир не вагався жодної секунди. З перших днів повномасштабного вторгнення російського агресора, з 26 лютого, він добровольцем став на захист нашої держави, був призначений заступником командира стрілецького взводу.

Як річка під час бурі перетворюється на бурхливий і нестримний потік, так і мирний чоловік, батько та син перетворився на непохитного захисника. Він свідомо відсунув убік власні мрії, спокій і безпеку, надягнувши військову форму не задля слави чи чинів, а задля того, щоб його діти бачили синє небо, а не чорні дими ворожих ракет.

Є люди, чия присутність схожа на сонячне проміння: вони не кричать про свою любов до України, вони просто стають між нею і смертю, коли приходить лиха година. Таким був Володимир. Його подвиг – це не випадок, це природний вияв його великої й чистої душі… Такі думки лунали під час урочистостей зі сцени, і ці слова відгукувалися сльозами у кожному куточку зали.

Володимир Бучинський проходив службу в званні старшого сержанта. Його бойовий шлях – це географія фронту, гарячих точок нинішньої жорстокої війни проти росії. Побратими знали його як надійну людину, вправного і відповідального військового командира. У найкритичніші хвилини на фронті він умів зберегти холодний розум та гаряче серце, підтримуючи тих, хто йшов поруч. 14 лютого 2023 року, в день, коли світ говорить про любов, Володимир поклав своє молоде життя на вівтар української державності.

       За особисту хоробрість і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України В. Ф. Бучинського було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та іншими нагородами і відзнаками за зразкову службу, високий професіоналізм та вірність військовій присязі. А звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківськ» засвідчило глибоку повагу громади до подвигу земляка, адже в цьому місті з сім’єю він жив і працював до початку повномасштабного вторгнення ворога.

 

  Слово, що лікує й карбує пам'ять

       Книга поезій «Воїн Світла» – це не просто черговий літературно-художній збірник. Це справжня духовно-поетична фортеця, зведена проти забуття. Авторкою цієї проникливої книги стала поетеса, членкиня Спілки слов'янських письменників України Ніна Григорівна Куцинда. Вона зуміла перелити свій біль, горе дружини, дітей, батьків, всієї родини захисника-Героя у поезію, де кожне слово виважене, як дорогоцінний камінь, і гаряче, як крапля крові.

Поетична мова Ніни Куцинди у цій збірці сповнена метафоричністю. Воїн Володимир постає перед читачем не абстрактним плакатним героєм, а живою людиною із глибоким внутрішнім світом. Авторка мережить віршовані рядки метафорами світла і темряви, де світло перемагає, бо воно вкорінене у вічності.

Особливої уваги заслуговує історія народження цієї книги. Вона побачила світ завдяки дивовижній, зворушливій спільнодії дружної родини воїна. Зберігаючи у своїх серцях палаючу свічку пам'яті, близькі зробили все можливе, щоб спогади про Володимира жили не лише у родинних альбомах, а й стали надбанням всієї України. Це приклад того, як велике горе не зламало людей, а об'єднало їх заради створення світлого пам'ятника у слові.

 

Симфонія мистецтва: як оживали поетичні рядки…

Захід у Копичинецькому центрі культури і дозвілля перетворився на справжню симфонію пам’яті, де переплелися поезія, театр, музика та живописне мистецтво. Режисерка і сценаристка події, директорка Копичинецького музею театрального мистецтва Тернопільщини Руслана Савка створила атмосферу глибокого співпереживання, коли зала і сцена стають єдиним цілим, єдиним серцем, яке б’ється в унісон. Дійство супроводжувалося кадрами фільму про життя і службу в Збройних Силах України Володимира Бучинського.

Перед учасниками події з духовним словом виступив парох церкви св. Миколая в Копичинцях, отець Степан Котик. У дійстві також взяв участь настоятель церкви Воздвиження Чесного Хреста Господнього, отець Руслан Корнят.

Кульмінацією презентації стала літературно-театральна композиція. Учасники народного аматорського театру поезії «Слово» та здобувачі освіти Ліцею № 1 та Ліцею № 2 м. Копичинці представили зворушливе й глибоке прочитання поезій Ніни Куцинди у формі драматичної вистави.

На сцені натхненно виступили: Юрій Магола, Ярослав Кованюк, Катерина Василик, Анастасія Данилець, Христина Демчук, Анастасія Стефанів, Анна Романишин, Назар Лучка, Олександр Чміль, Карина Майборода. Їх готували до виступів Руслана Савка та Ольга Демків, вчителька української словесності Ліцею № 1. Поезію-присвяту декламувала також похресниця воїна Анастасія Бучинська, яка приїхала з села Яблунів. Вірші «Щастя» та «Неопалима купина» читала зі сцени внучка авторки Марта Куцинда.

Юні актори з дивовижною дорослою зрілістю передали внутрішній світ воїна, тугу за рідним домом, ніжність до донечок, дружини та непохитну рішучість перед лицем ворога. Коли з дитячих уст лунали поетичні рядки від імені  Володимира, очі присутніх у залі наповнювали сльози. Це була естафета пам'яті, яку старше покоління передає молоді.

Пані Руслана Савка запросила до слова гостей із Заліщиків. Заслужена журналістка України, членкиня НСЖУ, НТШ, ССПУ, бібліограф Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки Оксана Дяків проаналізувала книгу «Воїн Світла», зачитала вірші Ніни Куцинди, розповіла про те, що в Заліщицькій міській бібліотеці ведеться скрупульозна робота з вшанування загиблих захисників України із місцевої громади, представила бібліографічний нарис «Люди свободи» та два біографічно-бібліографічні покажчики «Жертовність в ім’я України» (першу і другу частини). У цих виданнях розповідається про 72 наших загиблих Героїв. Але війна, на жаль, триває і така робота продовжується.

Заслужений вчитель України, вчитель Заліщицької державної гімназії Василь Дяків вручив поетесі, авторці чотирьох книг Ніні Куцинді посвідчення про її членство з травня 2026 року в Спілці слов’янських письменників України, очільником якої є український поет, журналіст, громадський діяч, публіцист, літературознавець, перекладач, член НСЖУ, Національних спілок письменників і краєзнавців України Володимир Барна.

Музичне оформлення вечора стало тим емоційним містком, що поєднував тугу з надією. Прозвучали пісні «Мамо, не плач!» та «Я молитвою прагну зцілитись…» Їх талановито виконали солістки Галина Штокал, директорка Центру культури і дозвілля, та Лілія Хабінець, очільниця народного вокального ансамблю «Любисток». Музика звучала як молитва, що підноситься до Небес, де нині тримає свою беззмінну варту Воїн Світла Володимир Бучинський.

Запрошена до слова дружина воїна Тетяна Бучинська трепетно розповідала про свого коханого чоловіка, стверджуючи, що справжня любов ніколи не згасне. Мати Тетяни Світлана Схаб щиро подякувала всім учасникам події та своїй мамі Ніні Куцинді, яка змогла серцем написати таку проникновенну книжку.

Власні модерні поезії зі сцени декламував молодий поет Роман Гондза, чий батько, на жаль, також героїчно загинув, захищаючи рідну землю від російського ворога.

Виступив і подякував за презентацію книги міський голова Богдан Келічавий.

 

Благодійність і мистецтво: щит для тих, хто на передовій

Презентація книги «Воїн Світла» була сповнена не лише спогадами, а й конкретною дією, спрямованою на підтримку нинішніх захисників України. У фоє Центру культури і дозвілля розгорнулася виставка робіт талановитого художника Степана Ядловського, який сьогодні також зі зброєю в руках боронить нашу землю, але виступив перед учасниками події, оскільки зараз перебуває на лікуванні. Він звернувся до учасників зібрання, які мали унікальну змогу не лише насолодитися експресивними, сповненими глибокого філософського змісту картинами митця, а й придбати їх. Усі кошти від продажу художніх полотен та інші зібрані донати в сумі 14600 грн., як зазначив  військовослужбовець Степан Ядловський, будуть спрямовані на безпосередню підтримку військового підрозділу, в якому він служить.

Поетеса Ніна Куцинда подарувалав свою книгу «Воїн Світла» Заліщицькій міській бібліотеці, а також отець Руслан Корнят вручив для нашої книгозбірні своє краєзнавче дослідження «Парафія Воздвиження Чесного Хреста Господнього на тлі історії м. Копичинці», в якому є дані, що стосуються і нашої Заліщанщини. Ці книги вже передані для читачів Заліщицької бібліотеки.

Творчий вечір у Копичинцях ще раз нагадав усім нам про страшну, невимовно високу ціну, яку щодня і щогодини сплачують українські захисники і захисниці за нашу можливість прокидатися під рідним дахом, працювати, творити, ростити дітей та писати книги.

Важливою також є наша допомога ЗСУ, адже наш обов'язок перед полеглими — вистояти і зберегти самостійну і незалежну Україну! 

Оксана Дяків, заслужена журналістка України, членкиня Національних спілок журналістів і краєзнавців України, Наукового товариства ім. Шевченка, Спілки слов'янських письменників України, ВГО "Українська бібліотечна асоціація", бібліограф Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки

Обговорення в книжковому клубі «Читацька вітальня» відбулося обговорення книги Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає»

 #ЧитацькаВітальня

 27 серпня 2026 року в книжковому клубі «Читацька вітальня» Заліщицької МЦПБ відбулося обговорення книги Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» — книги, яку неможливо просто прочитати й відкласти. Вона залишається всередині: думками, образами, запитаннями й емоціями, на які не завжди легко знайти однозначну відповідь.

Це була зустріч не лише про сюжет, героїв чи авторський стиль. Передусім, про людину, її переживання, вибір і здатність залишатися собою у час, коли навколо змінюється все. Говорили про теми, які порушує письменник, про біль і втрати, про любов до життя, про пам’ять і те, як війна змінює наше сприйняття себе, інших та світу.

Особливого значення набувало й саме читацьке сприйняття. Адже одна й та сама книга для кожного відкривається по-різному: хтось знаходить у ній власні переживання, хтось — слова для того, що давно не міг висловити, а хтось — запитання, над якими продовжує думати вже після завершення читання.

Учасники ділилися своїми враженнями, емоціями та особистими роздумами. Саме такі розмови й роблять книжковий клуб особливим простором — тут не існує єдино правильного прочитання. Книга стає точкою зустрічі різних досвідів, поглядів і людських історій.

Модерувала зустріч Галина Заянчковська, бібліотекар абонементу для дорослих. Вона також розповіла про важливе визнання книги: «Гемінґвей нічого не знає», що вийшла у Видавництво Старого Лева, отримала спеціа­льну відзнаку KBU Awards 2025 — однієї з ключових премій у сфері українського нонфікшну.

Відзнаку прису­джено «за силу щирості та голос нового покоління, які плекають людяність, світло та віру в перемогу крізь біль війни». І, мабуть, саме ці слова найкраще передають атмосферу нашої зустрічі. Бо читання сьогодні — це не лише про книги. Це про можливість говорити про складне, не залишатися наодинці з власними думками, чути одне одного й знаходити світло навіть у найтемніших сторінках.

 

Бій під Крутами – символ незламності та подвиг української молоді

 

Крутянське військо

Настав епохи час урочий:

Відкрило сонце серця очі

І біль урвався, мов терпець!

Чи смуткам врешт прийде кінець?!

Чому печаль тривожить душу?

В народу я спитати мушу

Про витоки борні-снаги.

Нехай не крають вороги

Ні Пам'ять, ні Звитяги щем:

Жертовним Віри він дощем

Скропив всю землю Українську,

Яка зросла КРУТЯНСЬКИМ ВІЙСЬКОМ…

Підняли руки прапори –

До сонця, неба, догори –

За волю  й правду без прикрас –

Урочий в Україні час!

 

Одвічний сенс

І

Дивлюся на минувшину-історію

І бачу війни, здвиги й гніт застою:
Не так віддалено, бо втратяться деталі,
Й не близько: слід без пафосу йти далі…
               ІІ

Десь там залишились, десь там,
Де на узвишші гримів тан, – 
Там – спогади, літопис-сплеск.
В очах вояка він воскрес…

Ліси, дороги, москалі…
Вояк не гнувся до землі,
В руках тримав вогненний кріс –
Від кулі здибивсь чорний ліс,

Крізь ро́ки, наче кінь, несе.
У пам’яті – одвічний сенс…
Могили – в колі ясенів.
Життя, воздане за синів, –

Жертовність долі вівтарів...
Тепер – у споминах хрестів.
Не треба сліз, не треба слів!
Лише б держави плід доспів.

Вкраїни горде знамено –
Над світом сяяло б воно,
Жила б країни житня синь –
Вояцька слава гроз-часів! 

Оксана Дяків, заслужена журналістка України,

м. Заліщики, Тернопільська область

 

Бій під Крутами – символ незламності

та подвиг української молоді

 Січневий вітер 1918 року голосив над засніженими полями Чернігівщини, несучи з півночі темну, руйнівну бурю. На Київ сунула понад чотиритисячна навала – залізна ворожа армада, засліплена вогнем і кров’ю. А супроти неї біля невеличкої станції Крути постала українська юність.

29 січня біля залізничної станції Крути, за 130 кілометрів на схід від Києва, відбувся бій, який на десятиліття став символом героїзму та жертовності в боротьбі за українську державність. На початку 1918-го Українська Народна Республіка (УНР) перебувала у надзвичайно складній політичній та військовій ситуації. На захист оборонного рубежу біля станції Крути вирушив зведений загін під командуванням сотника Аверкія Гончаренка.

Подія, яку часто називають «українськими Фермопілами», об’єднала молодих курсантів, студентів та гімназистів у нерівній сутичці проти агресії більшовицької росії. Це були не загартовані в боях бійці, а юнаки з гарячими серцями: студентський курінь  – студенти Університету святого Володимира, Українського народного університету, гімназисти 2-ї Київської гімназії, юнаки 1-ї Української військової школи, вільні козаки. Молоді люди змінили авдиторії та книги на гвинтівки, аби захистити молоду, щойно проголошену Українську Народну Республіку.

Загалом, за різними підрахунками, у Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.

 Упродовж дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами  загальною чисельністю, за твердженням більшості джерел, 4800 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі вороги були добре озброєні та з артилерією.

Юні захисники відбивали ворогів  хвилю за хвилею, показуючи, що любов до Батьківщини сильніша за страх і смерть. Бій тривав понад 5 годин. Завдяки вигідному розташуванню в окопах та грамотному командуванню українські бійці успішно відбивали атаки ворога, який переважав їх майже у п'ять разів. Гарматна платформа під керівництвом інженера М. Лощенка стримувала просування ворожих бронепотягів.

Коли вже закінчувалися боєприпаси, а ворог обійшов оборонні позиції з флангів, сотник Гончаренко віддав наказ про організований відступ до потяга. Під час відступу одна розвідка з 27 студентів та гімназистів заблукала в темряві й потрапила в полон на самій станції, яку вже зайняли більшовики. Всі вони були жорстоко катовані та розстріляні. Перед смертю 19-річний студент Григорій Піпський заспівав «Ще не вмерла Україна…», що підхопили інші полонені...

У березні 1918 року, після звільнення Києва, тіла загиблих студентів були урочисто перепоховані на Аскольдовій могилі. Михайло Грушевський на панахиді назвав їхній подвиг героїчним.

За сучасними підрахунками, втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них  – 37–39 полеглих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету св. Володимира: Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї: Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами – близько 300 осіб.

Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що означав міжнародне визнання української незалежності.

Після здобуття незалежності України в 1991 році пам’ять про Героїв Крут почала активно відроджуватися. У 2006 році на місці бою під Крутами було відкрито меморіал, присвячений героям. Щороку 29 січня проводяться заходи на їхню честь: покладання квітів, панахиди, уроки пам’яті у школах, університетах, бібліотеках. У Заліщицькій міській центральній публічній бібліотеці є книги, присвячені історії бою під Крутами та юним Героям.

Сьогодні бій під Крутами – це не лише сторінка історії, а й символ спадкоємності українського воїнства. Хоробрість молоді 1918 року прямо перегукується з стійкістю сучасних захисників України під час важкої російсько-української війни, які відстоюють незалежність держави у протистоянні з тим самим агресором.

Герої Крут довели, що незалежність України – цінність, за яку варто боротися. Їхня самопожертва стала символом нескореності українського народу, який завжди прагнув свободи.

Історія вкотре повторилась. За понад 100 років ординська натура північного сусіда зовсім не змінилась. У теперішньому протистоянні російський окупант однаково несе терор, масові вбивства, катування, мародерства та руйнування на Українські землі. Подібно до подій понад сторічної давності сьогодні нащадки тих самовпевнених більшовиків знову погрожували «взяти Київ за декілька днів». Тож молодий цвіт української нації змушений самовіддано проливати кров за незалежність нашої держави. Чимало тих, хто сьогодні повинен навчатися, працювати і творити задля майбутнього України, відстоюють її існування як незалежної держави на полі бою. Такі факти нашої історії змушують усвідомити, що однієї пам’яті замало. Ми маємо не лише пам’ятати і вшановувати наших Героїв, а й захищати Українську Державу на всіх фронтах, аби перемогти ворога.

Пам’ятаймо, що незалежність і свобода не є дарунком, а результатом жертовної боротьби багатьох поколінь. Пам’ять про Героїв Крут закликає нас цінувати те, що ми маємо, і боронити країну від ворога. 

Підготувала Оксана Дяків