#До_історичної_дати
8 травня в Україні відзначаємо
День пам’яті та перемоги над нацизмом у
Другій світовій війні 1939–1945 років
Вшановуючи пам'ять понад
50-85 мільйонів загиблих у Другій світовій війні, цей день встановлено Законом України у
2023 році на знак солідарності з Європою на спогад про страшну трагедію в
історії людства. Війна – це
катастрофа, мільйони загиблих і скалічених тіл і душ. Спільним також є символ памʼяті про Другу світову війну – мак памʼяті.
Саме 8
травня 1945 року о 23:01 (за середньоєвропейським часом) Антигітлерівська
коаліція офіційно прийняла «Акт про беззастережну капітуляцію» збройних сил
Нацистської Німеччини.
Під час Другої світової війни українці зробили значний
внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та
самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції.
Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях
світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі
українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська
земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і
найзапеклішого спротиву.
У Заліщицькій міській бібліотеці, на абонементі для дорослих, організовано виставку літератури про Другу світову війну. Важливими для вивчення та розуміння цього складного періоду в історії України є такі книги, представлені на цій виставці:
Двотомне видання «Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття»
Це – історичні нариси та документи, що
пропонують сучасний, переосмислений погляд на роль України у війні 1939–1945
років, вільний від радянських ідеологічних міфів. Видання висвітлює драматичні
події через призму людських доль, значних втрат та боротьби за свободу. Видання містить унікальні письмові та візуальні джерела з архівів
України, Німеччини та росії, які підтверджують масштабність трагедії. Нариси
розглядають Україну не лише як територію бойових дій, а як суб'єкт історії, що
зазнав величезних людських (близько 9,5 млн осіб), а також матеріальних втрат.
Упорядниками є провідні українські історики: В.А. Смолій, О.Є. Лисенко та
інші.
Видання є ключовим для розуміння
українського виміру Другої світової війни як національної трагедії та героїчної
боротьби водночас. Видання розраховане на всіх, хто цікавиться минулим України.
Олександр Довженко «Україна в огні»
Ця кіноповість
письменника, кінорежисера, класика світового кінематографу присвячена подіям
Другої світової війни на території України, долі сільської родини та
простих селян. Книга «Україна в огні» Олександра Довженка розповідає про
страшні події, які з волі Сталіна та Гітлера розгорнулися в Україні. Рік
написання – 1942-1943 (було опубліковано 1966 р.). Тема «України в
огні»: зображення початку війни з німецько-нацистськими загарбниками та
відступу радянських військ.
Треба
наголосити, що Гітлер та його прихильники в Німеччині ніколи не називали себе
ні фашистами, ні нацистами, а лише націонал-соціалістами (від назви партії
«Націонал-соціалістична німецька робітнича»). У 1920-х роках політичні
супротивники націонал-соціалістів прозвали їх нацистами. А фашизм виник в
Італії з появою Італійського союзу боротьби та його ідеї відродити велич
Римської імперії. Італійське слово «фашіо» у перекладі значить: «сніп». Це
метафора: сила – в єдності держави, адже сніп значно важче переламати, ніж
окремий колосок.
Повертаючись до
кіноповісті «Україна в огні», слід зазначити, що її ідеєю є незламність
сили і непохитність духу українського народу, здатність до визвольної боротьби та
впевненість у перемозі над ворогом, за словами самого Олександра Довженка. У кіноповісті
персонажі втілюють різні долі українців під час війни: героїзм, страждання,
зраду та незламність. Центральними є образи родини Запорожців (Лаврін, Тетяна,
діти), Василя Кравчини, Олесі, Христі Хуторної та ворогів – фон Краузів.
З початком війни
Довженко став кореспондентом газети. 31 березня 1942 року опублікував
статтю «Україна в огні». Однойменна назва належить і сценарію фільму, що
його писав Довженко в розпал війни, в 1941-1943 роках. Деякі уривки цього
сценарію з'явилися у пресі у вересні 1943 року, викликавши обурення керівництва
радянської агітаційно-пропагандистської машини. Як наслідок, Довженка
звинуватили у відкрито проголошених сумнівах щодо колективної вини за покинуте
ворогу безпорадне населення та боєздатність червоної армії. Довженку
запропонували переписати сценарій, зрусифікувавши героя-українця Василя Кравчину.
30 січня 1944 року автора викликали до Сталіна, від якого він дізнався про
заборону свого фільму під приводом «антиленінізму, ревізування національної
політики й заохочення українського патріотизму замість радянського». Сталін,
ображений на критику саме у той час, коли радянська армія виганяла ворога, не
зміг простити Довженку завданої образи.
Усім органам цензури
було надіслано директиву: «не публікувати в цивільній і військовій
пресі твори О. Довженка без особливого на те дозволу в кожному окремому
випадку». Осмислюючи цю ситуацію, Олександр Петрович Довженко записав у
своєму щоденнику: «…невже любов до свого народу є націоналізм? Чи
націоналізм… в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..»
Павло Загребельний «Європа 45»
У доробку письменника Павла
Загребельного – 22 романи та 5 повістей. Це вражає, адже більшість творів автор
писав від руки. Доля склалася так, що, не маючи
навіть 17 літ, Павло швидко розпрощався з дитинством і пішов в армію під час
Другої світової війни. Ще вчора – школа, безтурботні хлоп’ячі часи, а сьогодні
– свист куль, грім від розриву бомб, крики, плач, кров, смерть. Він обороняв
Київ від нацистської навали, а вже в серпні 1941-го отримав поранення. Після
шпиталю знову приєднався до війська, де вже за рік, знову в серпні, отримав
серйозне поранення. Далі – полон, нацистські концтабори. Лише в лютому 1945-го
був звільнений американцями. Опісля працював у воєнній місії в Західній
Німеччині.
Роман Павла Загребельного «Європа 45»,
можна сказати, «виріс» із подій Другої світової війни, які розгортаються в Західній Німеччині, Голландії,
Франції, Італії. Критики називають роман пригодницьким, напевно, тому,
що герої переживають справді тяжкі й складні пригоди. Однак вірніше було б
роман «Європа 45» назвати документальною розповіддю про сорок четвертий і сорок
п’ятий роки в Західній Європі.
Тема честі й подвигу,
боротьби з німецьким нацизмом у роки Другої світової війни залишається
животрепетною через багато десятиліть, оскільки в новітній історії України
триває війна проти рашизму, проти росії, яка в 2014 році підступно напала на
Україну, а 24 лютого 2022 року підло розгорнула жорстоку повномасштабну
війну проти нашої держави.
Герої роману Павла Архиповича Загребельного «Європа 45» викликають непідробний інтерес і захоплення читачів. Семеро бійців, яких доля звела на війні, – різних національностей і переконань, але вони подібні в одному: прагненні протистояти німецькому нацизмові. Події роману розгортаються в самому центрі боїв, де воює загін із семи бійців під командуванням українця Михайла Скиби. Їм судилося пройти через надзвичайні перешкоди, пекельну небезпеку і своїми подвигами внести власну лепту в перемогу над нацизмом.
Олесь Гончар «Людина і зброя»
Війна – це тяжка
праця, і роблять її прості солдати. Це вони йдуть в атаку під ураганним вогнем,
місяцями сидячи в окопах, стримують ворога, гинуть під кулями та бомбами... У червні 1941
року Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт
Другої світової війни. Влітку 1942-го боєць потрапив у полон, звідки втік
1943-го і продовжував воювати проти нацистів. Був тричі поранений. Один із
осколків снаряду залишився в його нозі. Неодноразово знаходився під
загрозою загибелі, але кожний раз йому вдавалося врятуватися від майже
неминучої смерті. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини
мінометної батареї, отримав бойові нагороди.
Про долю свого студентського батальйону
письменник написав у романі «Людина і зброя».
Бо ще в часи війни Гончар поклявся друзям-побратимам: «Якщо тільки залишуся
живим, я напишу про вас!» І письменник дотримав свого слова. Його роман «Людина
і зброя» – це вшанування пам’яті загиблих друзів, учорашніх школярів та
студентів, які пішли на війну, щоб захистити тих, хто залишився вдома... Герої книжки перед війною здобували
освіту в авдиторіях Харківського університету, але на початку німецько-радянської
війни полишили навчання й записалися добровольцями в армію, щоб захистити
«спадщину людського духу», «життя в усій його цілості». У виданні Олеся
Терентійовича Гончара реалістично зображено перші місяці війни. Роман «Людина і зброя» вперше надрукований у 1960 році,
а в 1962 році письменник отримав за нього Шевченківську премію.
Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають у
російсько-українській війні не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії.
Умовою для цього є перемога над росією, відновлення територіальної цілісності
України та унеможливлення майбутньої агресії російського імперіалізму проти
будь-кого на планеті. Тож запрошуємо читачів до
вдумливого й зацікавленого читання!
Підготувала Оксана Дяків, бібліограф Заліщицької міської бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар