Презентація. КНИГА «КОЛИ НЕ СТУКАЮТЬ У ДВЕРІ: 25 ІСТОРІЙ ПРО РОСІЙСЬКУ ОКУПАЦІЮ» – ЦЕ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИВОЇ ПАМ'ЯТІ

           Книга «Коли не стукають у двері:

          25 історій про російську окупацію» –

          це збереження живої пам'яті

        25 серпня 2026 року в читальній залі Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки відбулася особлива зустріч з авторками книги «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію», яка розповідає про 25 історій-свідчень українців, які пережили окупацію ворога під час російсько-української війни, з 9 областей України.

       Презентація проходила за участю співавторок цієї книги Тетяни Черепанової й Анастасії Козак, а також Марини Супрун, представниці «Східноукраїнського центру громадських ініціатив» (м. Київ), Володимира Ханаса з Тернополя, краєзнавця, громадського діяча, регіонального координатора Міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA на Тернопільщині, та Ігоря Войцехівського, координатора марафону документальних фільмів «Синьо-жовта стрічка».

       Представила гостей директорка Заліщицької міської бібліотеки Марія Рудик. До учасників імпрези  звернувся Володимир Ханас та надав слово Марині Супрун.

       

Майже сорок запрошених гостей із Заліщицької й Товстенської громад зацікавлено й уважно слухали виступи Анастасії Козак (її розповідь у книзі під назвою «За кордоном не вистачає капців») і Тетяни Черепанової (свідчення «Місто, у яке я не повернуся»).

       Вихід у світ книжки «Коли не стукають у двері» ініціювала та видала її Громадська організація «Східноукраїнський центр громадських ініціатив».

       Анастасія Козак на час початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року працювала в бібліотеці м. Херсон, а вчителька української мови та літератури Тетяна Черепанова навчала дітей у місті Бердянськ.       

Молодим українкам, їх рідним, мешканцям цих міст довелося пізнати жорстокість ворожої окупації, холод, нестачу їжі, відсутність зв’язку, в тому числі з рідними. Їм було дуже складно та небезпечно вибиратися крізь численні блок-пости ворога, виїжджати на підконтрольну Україні територію нашої держави.

       А Марина Супрун у віці 16 років разом із іншими мешканцями з села Ягідне на Чернігівщині фактично перебувала під час російської окупації в полоні, бо вороги силоміць утримували майже 370 цивільних жителів, серед яких були діти та люди похилого віку. Вони були зачинені в тісному підвалі місцевої школи площею менш як 200 квадратних метрів. Люди перебували в нелюдських умовах без доступу до нормальної вентиляції, повітря, питної води та санітарії. У підвалі та через наслідки полону загинуло 10 заручників, а загалом за час окупації росіяни вбили 17 цивільних жителів цього невеликого села. Авторки відповіли на запитання учасників зустрічі.

       До залу також звернувся зі своїм словом ветеран АТО Ігор Войцехівський, який наголосив на мужності й твердій проукраїнській позиції Марини Супрун, Анастасії Козак і Тетяни Черепанової. Він запропонував для перегляду документальний фільм «Сад пам’яті», присвячений реабілітації наших військовослужбовців у Карпатах та вшануванню пам’яті їхніх загиблих побратимів висаджуванням дерев. Гості подарували книги зі своїми автографами Заліщицькій міській бібліотеці та передали для Товстенської громади.

       Учасниця студії «Ліра», поетеса Ольга  Кухта вручила Анастасії Козак свою книгу віршів про війну для Херсонської бібліотеки.

       Хвилиною мовчання всі учасники події вшанували пам'ять полеглих захисників і захисниць України, а також загиблих від рук російського ворога цивільних жителів нашої держави.

       Сучасне видання «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію» і такі зустрічі служать збереженню живої історичної пам'яті. Книга дає голос звичайним цивільним людям різного віку і професій, які стали свідками та жертвами ворожої окупації. Книжка фіксує події «з перших уст», не даючи російській пропаганді переписати або приховати злочини загарбників. 

Оксана Дяків,

бібліограф Заліщицької міської бібліотеки,

заслужена журналістка України

 

Оксана Дяків "Ірина Ковальчук – дружина романіста Петра Ковальчука, письменниця, українська словесниця"

 

Ірина Ковальчук – дружина романіста

Петра Ковальчука, письменниця, українська словесниця

 Ірина Олексіївна Ковальчук – педагогиня, вчителька української мови та літератури, яка свого часу працювала інспектором Заліщицького районного відділу освіти, багато років була заступницею директора Заліщицької (тоді восьмирічної) школи № 2, чимало літ навчала дітей рідної мови та літератури у школі імені Осипа Маковея в Заліщиках. Усе своє життя пані Ірина була дотична до рідного українського Слова.

Вона стала опорою та підтримкою свого талановитого чоловіка, члена Національної спілки письменників України, автора історичних романів Петра Івановича Ковальчука.

Сама Ірина Олексіївна – авторка двох книг, створених у пам'ять про її чоловіка-письменника і журналіста, редактора Петра Ковальчука. Це такі видання, як: «Сонцелюб над Дністром» та «Живий у Слові». Вона – упорядниця книг письменника, виданих після його смерті. Ірина Ковальчук ініціювала премію імені Петра Ковальчука, яка понад десять років вручається щорічно літераторам, працівникам культури Тернопілля та України.

Статті Ірини Ковальчук були опубліковані в районній газеті «Колос», обласних газетах «Вільне життя» та «Свобода» (м. Тернопіль) та інших виданнях.

Ірина Олексіївна 2000 року в будинку в м. Заліщики по вул. Ольжича, 52, де жив її чоловік у дружному колі своєї сім’ї, автор історичних романів, створила кімнату-музей, присвячену письменникові Петру Ковальчуку.

Ірина Олексіївна була активною учасницею громадського життя Заліщанщини, приділяла велику увагу українській мові та літературі, історії й краєзнавству, завжди була активною учасницею творчих подій, зокрема діяльності літературно-мистецької вітальні «Дністрове перевесло» в рамках регіонального фестивалю «Дністрові зорі» за участю місцевих авторів, членів Національної спілки письменників України, краєзнавців та бібліотечних працівників з прикордонних наддністрянських районів (Заліщицького, Заставнівського, Городенківського). Мета таких зустрічей – популяризація українського слова, збереження літературних традицій краю та зміцнення культурних зв'язків між регіонами, розділеними річкою Дністер.

Сім’я Ковальчуків виростила сина Володимира. Ірина Олексіївна раділа успіхам своїх внуків Іринки і Володі, любила невістку Галину.

Завдяки її невтомній праці як дружини письменника після смерті Петра Ковальчука побачили світ його прозові, публіцистичні та драматургічні твори у книзі «Полювання на дика», роман «Чисті криниці». Також Ірина Олексіївна подбала про те, щоб на будинку, де жив письменник, в також на приміщенні редакції газети «Колос», де він працював редактором часопису, були встановлені меморіальні дошки на його честь.

Розумна, доброзичлива, впевнена, інтелігентна, наша краянка Ірина Ковальчук внесла і свою значну лепту в літературу і культуру Заліщанщини, Тернопілля й України.

У багатьох краян було чимало зустрічей і розмов, спілкування з Іриною Олексіївною. Завжди після таких зустрічей було тепло на душі. Пані Ірина завше осявала такі розмови теплою усмішкою. Такою вона й запам'ятається заліщанам.

У 2025 році бібліограф Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки, заслужена журналістка України Оксана Дяків підготувала до друку біографічно-бібліографічний покажчик про чоловіка Ірини Олексіївни – Петра Ковальчука. Назва видання – «Творив у царині історичної прози». І добре, що цей покажчик Ірина Олексіївна змогла отримати і прочитати. Бо для неї все життя сяяло світло Петра Івановича.

Пані Ірина народилася в березні 1930 року. 21 січня 2026 року у віці 95 літ Ірина Олексіївна відійшла у вічність.

Ось як написав про свою вчительку Володимир Варварчук: «Вона – Людина з великої букви... Та, яка сіяла розумне, добре, вічне впродовж всього свого життя. Завжди розуміла, співчувала підтримувала... Ми, випускники 10-Б класу 1971 року випуску, пам'ятатимемо нашу керівничку. Щиро вклоняюся нашій другій Мамі... Царство Небесне. Спочивайте з Богом. Щирі співчуття сину Володимиру, рідним, близьким, всім нам...»

У 2026 році в Заліщицькій бібліотеці за участю гостей з Тернополя відбувся велелюдний захід, присвячений Петру Івановичу та Ірині Олексіївні Ковальчукам з нагоди 95-ліття від дня їх народження.

На фотографіях: Ірина Олексіївна у створеній нею кімнаті-музеї в пам'ять про письменника Петра Ковальчука і пані Ірина під час виступу в Заліщицькій бібліотеці. 

Оксана Дяків, бібліограф Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки, заслужений журналіст України

Поет Олег Вістовський (10 серпня 1961 року – 21 березня 2020 року)

 

65 років від дня народження поета Олега Вістовського

(10 серпня 1961 року – 21 березня 2020 року)

        10 серпня виповнилося би 65 років від дня народження нашого талановитого земляка Олега Володимировича Вістовського, який народився 10 серпня 1961 року в селі Іване-Золоте (тоді Заліщицького району) Тернопільської області.

         Він – український поет, публіцист, перекладач, журналіст, член Національної спілки журналістів України (2011 рік), Наукового товариства імені Т. Шевченка (2012 рік), обласного літературного об'єднання Тернопільської обласної організації Національної спілки письменників України (2011 рік).

        Закінчив місцеву восьмирічку та Заліщицьку середню школу імені Осипа Маковея (1978 рік), Київське республіканське медичне училище № 2 (1983 рік) та факультет журналістики Львівського державного (тепер - національного) університету імені Івана Франка (1989 рік). Багато років працював як журналіст, завідувач відділу у районній газеті "Колос".

         Свої поезії друкував у альманахах «Вітрила», «Подільська толока», журналах «Літературний Тернопіль», «Золота Пектораль», «Бористен», газетах «Вільне життя плюс», «Літературна Україна», «Ровесник», «Свобода» (Тернопіль), «Молодий буковинець» (Чернівці), «Колос» (Заліщики) та інших.

Редактор видання КУНу «За променем сонця» (1994).

Двома виданнями у Чернівцях, у видавництві «Прут», вийшла збірка поезій «У стремені Дністра» (2000 та 2006 роки). Співавтор книги «З людьми і для людей» (2004 рік).

    Олег Володимирович був організатором і учасником літературно-мистецьких заходів Наддністрянського краю.

     О. Вістовський – лавреат літературно-мистецької премії імені Петра Ковальчука у номінації «Літературна та публіцистична творчість» за 2015 рік, Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича в номінації «Поезія. Добірки» (2016 рік), був нагороджений Почесною грамотою НСЖУ (2014 рік), грамотою Тернопільської літературно-мистецької фундації (2011 рік), подяками, грамотою Тернопільської обласної організації НСПУ.

       21 березня 2020 року Олег Вістовський вийшов з дому і не повернувся. 24 березня було повідомлено про його смерть. Похований на місцевому кладовищі в місті Заліщики Тернопільської області.

       Поезії Олега Вістовського відображають непроминальну любов автора до рідного краю та людей.

 

Краєзнавчо-меморіальна функція бібліотек: збереження пам’яті, ідентичності, стійкості. Вшанування Героїв російсько-української війни із Заліщицької громади та видатних особистостей, які жили, працювали в Наддністрянському краї, через краєзнавчу діяльність – випуск біобібліографічних покажчиків у Заліщицькій МЦПБ