«Бачити красу, творити і не зупинятися!» (Цікава розмова з молодою й талановитою художницею Оленою Держак)

Нещодавно мені пощастило ознайомитись із творчістю молодої й талановитої художниці, дуже позитивної людини Олени Держак. Її картини приваблюють глядача неординарністю світобачення мисткині, глибоким розумінням світу природи, яка нас оточує. Полотна авторки – живі, яскраві, сповнені життя та енергії, подекуди пронизані таємничістю та нестримним ширянням фантазії.

Олена Держак народилася 5 червня 1994 року в селі Вовківці Борщівського району. Під час нашого спілкування художниця зізналася, що з раннього дитинства зображувала звірів, які її оточували. «Можливо, спочатку ті малюнки нічим особливим не вирізнялись, але у мене була велика любов до творчості та посидючість. Пізніше я вигадала невеличку казку та проілюстувала її. Батьки помітили мої здібності та віддали навчатись у Борщівську школу мистецтв», – поділилася пані Олена.

У 2009 році О.Держак вступила у Чортківський гуманітарно-педагогічний коледж ім. О.Барвінського.

Свого часу цей заклад закінчила і я, здобувши професію вчителя початкових класів, і до нині з вдячністю згадую своїх педагогів, серед яких був і викладач образотворчого мистецтва Сергій Бондар, якому завдячую любов’ю до мистецтва палітри і пензля. До речі, кілька років тому в Заліщицькому краєзнавчому музеї експонувалась виставка художника С.Боднара та його учнів.

 Саме Сергій Федорович прийняв Олену Держак до очолюваної ним художньої студії «Соняшник», в якій талановита студентка освоїла нові техніки (арт-батик, художній розпис скла). У той же час юна художниця познайомилась із чортківським талановитим поетом Ярославом Дзісяком і згодом проілюструвала чотири його збірки.

Здобувши вищу освіту в Прикарпатському національному університеті, Олена Держак Працювала у Вовковецькій школі вчителькою початкових класів і вела гурток з образотворчого мистецтва, уроки живопису та англійської мови у приватній школі «Індиго». Зараз дівчина продовжує працювати і розвиватися в сфері освіти, але вільний час віддає творчості. 

 У 2018 році молода мисткиня брала участь у колективній виставці творчого об’єднання «Потік», який діє при Борщівському краєзнавчому музеї. Її перша персональна виставка відбулась у травні 2019 року в музеї Леопольда Левицького села Бурдяківці Борщівського району. У жовтні того ж 2019-го була відкрита кількамісячна персональна виставка живопису в Борщівському краєзнавчому музеї. Майже вісімдесят картин, представлених на експозиції, написані Оленою Держак протягом останніх чотирьох років, що вражає і захоплює... 

– Пані Олено, що спонукає Вас творити? – запитую у співрозмовниці.

– Багато факторів сприяє розвитку мого творчого потенціалу. Я віддалась мистецтву тоді, коли здобула спеціальність, як кажуть, стала на ноги та звила сімейне гніздечко. Щаслива, що ми з чоловіком – на одній хвилі. Він – хоч і не художник, але вміє запропонувати цікаві ідеї для втілення. А шестирічна донька має багату фантазію, якій і я можу позаздрити, дає підказки під час створення картин. 

 Радію, що в житті мене оточують  люди, які підтримують: батьки, знайомі та друзі. А досвідчені художники Борщівщини підказують напрямки для подальшого розвитку. Для творчої людини в наш стрімкий час дуже важливим є розуміння оточуючих. У мене є величезне бажання реалізуватися як художниці, досягти висот майстерності. Зараз перебуваю в пошуку свого особливого стилю, прислухаюсь до порад талановитих митців, хочу спробувати чимало нового…

– Яскраві барви Ваших картин виправдані сюжетом. На мою думку, вони – про справжність і щирість, яку Ви бачите в навколишньому світі, зокрема у царині природи, тварин. Яке Ваше творче кредо?

– Я добре розумію, що без постійної роботи над собою нічого не досягти. Саме тому в повсякденній рутині намагаюсь викроїти час для пошуку нових ідей. Дуже люблю звірів і природу загалом, особливо – ліс, багато фотографую. У творчості покладаюсь на свої відчуття, враження, мрії та бажання…

У моїх картинах домінують яскраві кольори, часто – неіснуючі пейзажі та будинки. Просто я передаю світ таким, яким би мені бажалось його бачити, тварин, якими хочеться милуватися, зображаю місця, де я б хотіла побувати. Можливо, насправді в житті не все таке барвисте, але хочу, щоб кожен, хто бачить мої картини, мимоволі усміхався, замислювався, мріяв. Отож, моє творче кредо: «Бачити красу цього світу, передавати її, творити і не зупинятися!»

Під час нашої розмови Олена Держак поділилася позитивними враженнями від відвідин Заліщиків і висловила думку про те, щоб, можливо, запланувати виставку своїх картин у нашому місті. Приємно, що серед сучасних молодих людей нашого Тернопілля є ті, хто віддає своє життя і помисли творчості, черпаючи натхнення у джерелах рідної природи, спонукаючи її любити і берегти…

До речі, ось так побачила реалії сьогодення молода художниця, втіливши свої думки на картині "Карантин у селі".

Оксана Дяків, редактор газети "Колос" (м.Заліщики)

ПОМ'ЯНІТЬ ЩИРОЮ МОЛИТВОЮ… 17 січня 2020 року минуло чотири роки з того часу, як Любов Петрівна Руда відійшла за Межу Вічності...

У січні 2020 року минуло чотири роки з того трагічного для нас, рідних, дня, коли перестало битися серце нашої дорогої мами та бабусі Любові Петрівни РУДОЇ… Віриться, що багато людей погодяться з такою думкою: скільки б не було нашим найдорожчим мамам років, їхній відхід за Межу Вічності завжди для близьких є вкрай болісним і передчасним. Адже мама – це світло і радість дитинства, кроки зростання і становлення, нашої зрілості, це мудрі поради і піклування, тепле слово підтримки і співчуття в складних перипетіях долі…

Ми глибоко сумуємо за нашою найріднішою Людиною, нам не вистачає її присутності у щоденних справах і подіях нашого життя…

Просимо всіх, хто знав і пам’ятає Любов Петрівну РУДУ, змовити щиру молитву за її світлу душу… 

Минуло чотири роки,

Аж стільки літ промайнуло…

Відлунюють мамині кроки,

Думок рої не заснули…

Прийшло у січні нещастя

(Не вкрили пам'ять тумани!..)

Тепер торкнутись не вдасться

До рук твоїх, рідна мамо!

Сумні пісні пам’ятаю

Та голос, світлий і чистий.

Дорога – далека, безкрая –

Тобі простяглась іскристо,

Розшита хрестами й снігом,

Січнева Тобі – весняній…

Нехай земля буде пухом

Моїй незабутній мамі…

З глибоким сумом – дочка Оксана, зять Василь та внучка Надія

Зустріч із поетесою Оксаною Дяків у Заліщицькому аграрному коледжі ім. Є...

Богдан Поліщук 20 літ успішно займається виробництвом запатентованої ним торгової марки соняшникової олії «Дністрянка»

      «Сільський господар» сьогодні має широке коло вдячних читачів. Часопис - бажаний гість у домі підприємця з села Іване-Пусте Борщівського району, насправді доброго господаря Богдана Поліщука, який 20 літ успішно займається улюбленою і потрібною людям справою - виробництвом запатентованої ним торгової марки соняшникової олії «Дністрянка».
     Важливо, що на виробництво одного літра соняшникової олії потрібно близько двох кілограмів насіння соняшнику. Тож, як зазначає підприємець, діяльність цеху має сезонний характер, бо залежить від дозрівання соняшнику. Б.Поліщук закупляє насіння у фермерів Борщівського, Заліщицького, Чортківського районів Тернопілля, а також у Кам’янець-Подільському районі (Хмельниччина) та на Хотинщині (Буковина).
     Керівник дбає про належну роботу та профілактику обладнання, запрошуючи відповідних спеціалістів з інших областей. Зараз на підприємстві використовується вже четвертий вид пресів для віджиму олії, які є незамінною складовою у виробництві якісного та смачного продукту.  Продає «Дністрянка» олію рафіновану і нерафіновану на ринках Тернопільщини та сусідніх областей. Б.Поліщук часто бере участь у святкових тернопільських ярмарках.
     Виробництво олії для Поліщуків - бізнес сімейний. До спільної справи ще від її витоків долучилася дружина Галина Петрівна, яке веде бухгалтерський облік та звітність, а син Сергій займається реалізацією готового товару, постачаючи в магазини та на ринки.
Зрозуміло, що «Дністрянка» вимагає від кожного члена родини узгодженості дій та вболівання за спільне дітище. А ще на підприємстві створено вісім робочих місць для місцевих жителів.
      Не можна оминути того факту, що Богдан Михайлович Поліщук – людина дуже комунікабельна, щира і доброзичлива. Під час спілкування відчувається, що 54-річний пан Богдан направду пишається своєю сім’єю – турботливою дружиною Галиною, сином Сергієм та дочкою Лізою, яка оволодіває професією бухгалтера в Тернопільському кооперативному торговельно-економічному коледжі.
     А 2019 рік приніс особливо радісні дарунки в родину Богдана Поліщука! Його син,  справжній помічник і права рука, створив сім’ю. А цієї золотої та благодатної осені, зовсім нещодавно, 15 жовтня, лелека приніс молодятам – Сергієві та Надії – найбільше щастя в житті - донечку Софійку!
     Народження дорогої внученьки – це благодать для всієї сім’ї, що відчувається у кожному слові мого співрозмовника. Тож нехай буде благословенною щодня Ваша гарна родина, Богдане Михайловичу, Віри, Надії та Любові Вам, а маленька Софійка хай росте здоровою та щасливою всім на велику втіху!

Оксана Дяків 

У Заліщицькому районному будинку народної творчості відбувся фестиваль «Щаслива родина – міцна Україна»

    
      Під такою назвою 6 жовтня 2019 року в Заліщицькому районному будинку народної творчості відбувся  фестиваль родинної творчості, ведучими якого були Оксана Безушко, начальник відділу культури, національностей на релігій Заліщицької райдержадміністрації, та її донечка Надія. На початку дійства під звуки пісні «Заспівай, родино» у виконанні Юлії Котузяк творчі родини вийшли на сцену і поєдналися у хороводі.
     «Наше свято – це ще одна сходинка до сімейного зближення. Адже родина до родини – це народ, - звернулася до зали Оксана Безушко. - Ми зустрінемось на фестивалі з талановитими родинами Наддністрянщини». На підтвердження цих слів прозвучала пісня «Мамина хустка» у виконанні Оксани та Надійки Безушко.

     Далі ведучі щиро запрошували на сцену колективи, які чарували глядачів своїми талантами. Олег та Любов  Буць із селища Товсте виконали «Пісню кохання». Олег Миронович – директор Товстенської музичної школи, а Любов Іванівна викладачка по класу бандури. Учасники родинного ансамблю Гнатюків із села Свершківці заспівали пісню «Зелений сад». Дві родини Юрійчин та Гапійчук щасливими очима дивилися, як танцюють їхні донечки Діана і Роксолана Юрійчин та Аліна і Аня Гапійчук (балетмейстер Олена Свідзінська). Гарною піснею «Ой, шуми, зелений луже» порадував  сімейний дует  Рахтураків із села Лисичники.
     На сцену вийшли учасники родинного тріо з села Дунів.  Батько – священник греко-католицької церкви святого священномученика Йосафата, та його дочки Андріана і Марічка виконали пісню «Помолюся тихо».
     У родині Хандій з Солоного знають пісень без ліку. Іванна Казимирівна майже 20 років працює директором Будинку культури с.Солоне, грає на акордеоні. Вона виступила в дуеті з сином Василем.
     Ведучі запросили до мікрофона членів родини Костюк. Сергій Ярославович працює методистом по вокально-хоровому жанру в РБНТ. Його донечка Валерія навчається в Заліщицькій музичній школі. Вони заспівали «Пісню про тата».
     Сімейний дует Кукало з села Устечко виконав пісню «Мама і доня». Софія Володимирівна Кукало - педагог-організатор у школі, а її донечка Таня вокалу навчається в Заліщицькому РБДЮТ.
     Дипломовані хореографи, засновники танцювальної студії «Фенікс» Ольга та Олександр Ліснічук виконали «Сучасний танець».
     Родина  Яремчуків з села Угриньківці  багата талантами, якими полонила учасників фестивалю. Любов до пісні дочці Ользі  Михайлівні,  вчителю хімії і біології,  та внучці Ніні, прищепила бабуся Володимира  Іванівна, учасниця фольклорно-обрядового колективу при  Народному домі. А бабусина сестра Ольга Іванівна Созанська пише вірші, має авторську збірку поезій. Глядачі познайомились із цією творчою родиною.
     Родина Хоминців мешкає в Заліщиках, але знають про неї далеко за межами краю. Адже батько Руслан, мати Любов і дочка Зоряна – народні майстри, у кожного з них - своє захоплення.  Руслан Іванович – майстер з художнього живопису, Любов Василівна  - з художньої обробки шкіри, а Зоряна – майстриня з писанкарства. Вони - творці прекрасного. У цьому переконуєшся, переглянувши їхні родинні виставки. Зоряна Хоминець-Калакайло створює чарівні образи на обличчі людей, адже працює візажистом-аквагримером.
     «Сестер Олену та Христину Павлюк  кожен знає в Садках і Шутроминцях, адже  любов до пісні живе у  їхніх серцях», - продовжила знайомити глядачів із творчими родинами ведуча Оксана Безушко. Дівчата натхненно виконали пісню «Українська родина».
     Дует із села Бересток - Василь та Ірина Рибцуник – заспівали  «Моя сорочка-вишиванка».  Василь Михайлович завідує Народним домом, а ще дякує в церкві Пресвятої Трійці, а його дочка Іринка навчається в Товстенській музичній школи.
      Кожна сім'я - це маленький світ, в якому свої закони.  Любити і дарувати  пісню  у родині  Натуркач із Угриньковець – традиція, тож учасники ансамблю порадували глядачів українською народною піснею «Скрипка би не грала». 
     Дві людини – дві життєві дороги. Та доля  перехрещує їх. Олену Володимирівну та Володимира Степановича Свідзінських звела любов до мистецтва, бо зустрілись у Теребовлянському училищі культури. Олена, балетмейстер НААПіТ «Дністер» Заліщицького РБНТ, та її чоловік – Володимир, викладач по класу саксофону Заліщицької  музичної школи, подарували присутнім танок «Несе Галя воду».
     Глядачі радо вітали на святі талановиту родину Гудимів із Товстого. Батько Іван Васильович проектує сакральні скульптури архітектури малих форм, його роботи можна побачити в центрі Товстого, зокрема фігуру Божої матері, та купіль Божої Матері. Мати  Ольга Дмитрівна - майстриня по шкірі та кераміці. Свою любов до мистецтва передали синам Михайлу та Василю, які займаються художнім ковальством. Їхні вироби були представлені на фестивалі…
     Сім’я – наче музика. Так можна сказати про сімейний дует з села Харитонівці. Мама – Галина Ярославівна, працівник культури з 17-річним стажем роботи, а тепер і дочка Ірина працює завідувачем Народного дому, переймає досвід від матусі та організовує дозвілля дорослих і дітей. Глядачі заслухались піснею «Твої гріхи» у виконанні цього сімейного дуету.

     Потішила глядачів гумористична сценка «Свекруха та невістка» (с.Шипівці),  свекруха – Марія Лохвицька, невістка - Марія Слободян. Постановка Ганни Вербіцької.
Брати-близнюки Василь та Іван Остапишині з с.Блищанка захопили присутніх танцем як учасники танцювального гурту «Асорті» Заліщицького РБНТ. У їхньому виконанні було представлене танго із партнерками по танцю  Наталією Пелещишин і Тетяною Коцмір.        Співачки-сестри із с.Угриньківці Наталія та Галина Стратій чаруюче заспівали пісню «Тече вода».
      Молоде подружжя Катерина та Олег Малики з с.Ставки - батьки тьох діток, а ще співаки, актори, автори пісень, засновники музичного проєкту Musiсa dal vivo Ukraine (м.Київ), автори першого в Україні патріотичного мюзиклу «Український вимір», лауреати Всеукраїнської народної пісенної премії «Галицький шлягер», лауреати багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Їх зустрічали щирими оплесками, якими дякували за пісні «О sole mio», «Чорна  рілля», «Білий сніг на зеленому листі»
     Ведуча фестивалю Оксана Безушко зазначила: «Рясним  та  багатим  на  ужинок  є  поле  культурно-мистецької  ниви  для  працівників клубних закладів сіл: Шипівці, Лисівці, Ангелівка, Харитонівці, Солоне, Зелений Гай, Добрівляни, Печорна, Голігради, Касперівці». Культпрацівники району привітала всіх піснями «Їдуть козаченьки» та «Українська родина» (за участю танцювальної групи НААПіТ «Дністер» (балетмейстер Олена Свідзінська).
     Фестиваль «Щаслива родина – міцна Україна» продемонстрував, що наш край багатий талантами, які потрібно плекати і підтримувати.

Оксана Дяків,

Ганна Марочкіна, 

завідувачка методичним кабінетом Заліщицького РБНТ

Повстанка Стефа

Повстанка Стефа

Її широко розплющені карі очі, здавалося, пильно вдивлялися у холодну синяву неба... Тужливий вітер розгойдував верховіття дерев, які безпомічно здіймали своє гілля до високості, наче просили у Господа допомоги…

Але чорні круки в погонах із п’ятикутними зірками вже товпилися над її розпластаним молодим і красивим тілом, ласо позираючи на тугі пишні груди, прикриті вишиванкою…

Один зі зграї – снайпер ­– вдоволено погладжував свою гвинтівку, з якої ось тільки десять хвилин тому з високого дерева, врешті, поцілив у чоло цієї впертої бандерівки-кулеметниці, через яку жорстока перестрілка із повстанцями затягнулася на десять нескінченних годин.

Той бій не мав бути довготривалим, адже місцевий сексот виказав НКВС місце розташування вояків УПА, які зібрались на храмове свято. 

Радянські посіпаки сподівалися швидко розправитися з українськими націоналістами, заскочивши їх зненацька, але зустріли потужний і відчайдушний героїчний опір. Та сили сторін протистояння, на превеликий жаль, були нерівні…

Це вона, 28-річна бандерівка Стефа, майже безперервно поливала вогнем їх, енкаведистів, зі свого трофейного німецького кулемета зразка 1942 року, який був на озброєнні в нацистів у роки Другої світової війни.

З важким MG-42, який видавав 1200-1300 пострілів за хвилину, повстанка, щоб забезпечити стійкість зброї при стрільбі, короткими чергами по 5-7 пострілів, наче косою траву, поклала на рідну українську землю понад десяток своїх ворогів, які неодноразово йшли в атаку.

Саме вона, ця українська красуня, після загибелі побратимів, які лежали на сирій землі довкіл неї, ще мстила за хлопців, обравши біля самої річки Серет вдале місце для оборони, до якого не змогли так легко добратися вороги. Вони ненавиділи її та водночас дивувалися витривалості та стійкості цієї молодої дівчини… І зараз, коли все ж підло здолали повстанку, впритул роздивлялися Стефу. Під час обшуку у неї знайшли гранату. Мабуть, дівчина, не бажаючи потрапити в полон, хотіла себе критичної миті підірвати…

Дехто з енкаведистів відчував захоплення природною красою повстанки, про існування якої в рядах місцевих загонів ОУН-УПА вони знали ще до цього бою, і яка була нездоланною навіть на смертному одрі.

Червона цівка крові сочилася з чола, куди влучила снайперська куля, і стікала на довгу тугу чорну косу, що впала у воду… Річка сумно несла вперед свої хвилі, які, хлюпочучи біля берега, розплітали прекрасну Стефину косу, немов готуючи молоду дівчину до весілля зі смертю…  

Де знайти твою могилу, українська красуне Стефо? Де лежать твої численні побратими, які з 1944 по 1952 роки на Заліщицькій землі відстоювали від москальських зайд рідну Україну?

Схиляємо голови перед твоїм іменем та йменнями сотень і тисяч інших лицарів духу та волі, вбитих, розтерзаних, закатованих, замордованих на рідній землі і в тюрмах, засланнях далекого Сибіру, Уралу чи на Колимі...

Про повстанку Стефу розповів тернополянин Іван Андрійович Нетриб’юк, уродженець села Торське Заліщицького району. У 1967-1969 роках він працював у Заліщиках і оповідь про цей факт національно-визвольної боротьби почув від очевидця загибелі Стефи, на той час другого секретаря райкому Комуністичної партії Олександра Марченка, який засвідчував, що цей бій відбувся у період 1946-1947 років поблизу одного із закріплених за ним сіл, а це були Дунів, Касперівці, Щитівці та інші населені пункти...

Мало не кожна сім’я на Заліщанщині у родинних архівах трепетно береже світлини своїх близьких, які пожертвували найдорожчим – власним життям – заради України-неньки.

Спресована пам'ять про наших лицарів-повстанців віддзеркалена у розповідях очевидців, родинних переказах, архівних документах, фотографіях, спогадах учасників визвольних змагань ОУН-УПА за Українську Самостійну Соборну Державу, зібраних Нестором Мизаком у книзі «За тебе, свята Україно» та інших джерелах…

Нехай оповідь про героїчну загибель повстанки Стефи стане ще однією незабутньою сторінкою, записаною на скрижалях нашої багатовікової боротьби за незалежність України!..

Оксана Дяків

Мирослав Розлуцький - керівник ТОВ "Добробут: З любов'ю до людей і рідної землі (Публікація в газеті "Сільський господар")