Омелян Ковч - взірець для усіх поколінь

76 років тому, 25 березня 1944 року, у таборі смерті «Майданек» загинув отець Омелян Ковч - греко-католицький священник, але, в першу чергу, Людина, яка служить взірцем для усіх поколінь.

Для нас також важливо, що життя Омеляна Ковча, його родини, пов’язане з нашим краєм.

«Вивчаючи історію рідного краю, роль церкви, священників на переломі ХІХ–ХХ століть у національному відродженні, я натрапив на повідомлення про те, що в багатьох селах нашого нинішнього Заліщицького району (разом або почергово) служив о. Григорій Ковч із своїми зятями – отцями Свістелем, Чужаком, Наконечним. Були на Заліщанщині і його сини – інженер Євстахій та нині Блаженний о. Омелян Ковч.

Вихідці з Львівщини та Івано-Франківщини, Ковчі понад півстоліття несли Боже слово, національний дух і культуру на Заліщанщині у часи досить непрості, залишивши по собі добру пам’ять у поколіннях наших краян», - про це писав історик і письменник, громадський діяч Василь Дрозд як автор дослідження «Родина душпастирів Ковчів на Заліщанщині» (Чернівці, видавництво «ДрукАрт», 2012 р.)

Отець Омелян Ковч був патріотом та відданим служінню Богові, а його віра залишалась незламною навіть у найскладніших життєвих ситуаціях.

"Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. ...Окрім неба, це - єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні - поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці... Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Нехай Господь помилує їх", - так говорив отець Омелян Ковч.

"Був сином і священником одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього народу", - в цих словах Блаженнішого Любомира Гузара коротко означена історія життя Омеляна Ковча - людини, яка була гарячим патріотом свого краю, але разом із тим зуміла піднестися над національними упередженнями, що є важливим для кожного з нас сьогодні.

Газета "Колос" (м. Заліщики) від 17.04.2020 року

ПОМ’ЯНІТЬ ЩИРОЮ МОЛИТВОЮ НАШУ МАМУ І БАБУСЮ ЛЮБОВ ПЕТРІВНУ РУДУ

Квітневі дні для нас сповнені спогадів про нашу рідну маму і бабусю Любов Петрівну РУДУ, яка любила кожну весну, що приносила радість відродження природи і справжнє тепло після холодної зими.

Квітень був також місяцем, коли ми всі разом відзначали її день народження. На превеликий жаль, уже чотири роки нашої дорогої Людини немає поруч із нами. Невблаганна смерть забрала неньку від нас, позбавила її мудрих порад і справжньої щирої підтримки…

Тож квітень позначений молитвами та світлим спомином про нашу маму і бабусю. Віримо, що її добра душа знайшла свій прихисток у Царстві Небеснім…

Відчиня весна душу. Шумлять стиха дерева.

Знов звучать пісні смутку… Всі чекають дощів,

Щоб проклюнулось листя.  А розхристаність неба

Повертає у серце журавлині ключі…

І думки полетять, щоб в минуле вернутись,

Де звучить мамин голос і дарує тепло…

Та матусі нема... Хоч не можна забути,

Бо життя, як не сумно, вже її відцвіло…

Жовтий квіт на землі нам приносить розлуку,

А небесна блакить – вічність руху й мету…

Як мені пережить цю душевную муку:

Не побачить вже ненька, як дерева цвітуть!..

 Просимо всіх, хто знав і пам’ятає Любов Петрівну РУДУ, змовити щиру молитву за її світлу душу… 

З глибоким сумом – дочка Оксана, зять Василь та внучка Надія

ПАМ’ЯТЬ ПРО В.ЧОРНОВОЛА - ТВОРЦЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

25 березня – один із трагічних днів нашої національної історії, коли 1999 року під час чергової поїздки Україною для об’єднання національно-демократичних сил загинув лідер Народного Руху В’ячеслав Чорновіл. Його автомобіль зіштовхнувся з КАМАЗом, що перегородив дорогу. Лідер дисидентського руху упродовж майже сорока років послідовно та наполегливо відстоював ідеї національно-визвольного руху в тоталітарному режимі Радянського Союзу.

В’ячеслав Чорновіл став символом не тільки дисидентів. Він у часи незалежності України у різний спосіб відстоював принципи побудови держави, якими, на його думку, не можна торгувати, які не можна зрадити. Як народний депутат України, керівник фракції політичної сили у Верховній Раді, лідер Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл щоденною працею утверджував дух національної свідомості серед громадян України, прагнув до того, щоб кожен не тільки відчував себе українцем, але своєю працею творив нову державу.

Така політична та суспільна діяльність В’ячеслава Чорновола була реальною загрозою для тих, які вбачали в Україні територію, а не державу, політиків, які прагнули її не розбудовувати, а використовувати ресурси для власного збагачення, організовувати політичні,  олігархічні фінансово-економічні клани.

В.Чорновіл - політик, який 1991 року на перших президентських виборах в незалежній Україні став другим після Л.Кравчука, отримавши 7,5 млн. голосів, В’ячеслав Чорновіл став тоді об’єднавчим чинником заходу та сходу України.

Політик умів переконувати як національно налаштований Захід, так і соціально активний Схід, як мононаціональні регіони, так і регіони, у яких компактно проживають представники різних національностей.

Уже тоді партійні комуністичні функціонери організовували проти Народного Руху України і його лідера брудні інформаційні кампанії, метою яких була дискредитація самої ідеї творення політичної національної нової держави.

І так було на всьому шляху В’ячеслава Чорновола у період незалежності. Навіть 1999 року його найближчі соратники у Верховній Раді України влаштували обструкцію, звільнивши з посади голови фракції, заради задоволення своїх політичних амбіцій.

Потім був організований олігархічними силами розкол Народного Руху України. Все це було спрямовано на позбавлення політичного авторитету В’ячеслава Чорновола.

Але, незважаючи на такі політичні цькування, Чорновіл чи не перший у незалежній Україні заговорив про безпеку України, яку можна було б реалізувати вступом нашої держави у НАТО. Він чи не перший говорив про розширення повноважень органів місцевого самоврядування. Його ідеї сьогодні (але тільки через 30 років!) реалізується через децентралізацію влади. Саме завдяки його зусиллям - як голови Львівської обласної ради  - військові частини, які дислокувались в області, після проголошення незалежності у серпні 1991 року присягнули на вірність Україні.

Загибель політика-патріота В.Чорновола залишилася «темною плямою» у діяльності всіх правоохоронних та судових органів. Незважаючи на 21 рік, що минув із часу трагічної події, загибель політика так і не була об’єктивно та повноцінно розслідувана.

Частина доказів злочину знищена, ключових свідків несподівано забрала смерть. Кримінальну справу декілька разів закривали. Через деякий час відповідно до політичної кон’юнктури та наполегливого тиску громадянського суспільства і родини знову відкривали, передавали з однієї правоохоронної структури до іншої, змінювали прокурорів, слідчих – і знову ніяких судових рішень, які б встановили справжніх злочинців та замовників. Серед гіпотез щодо тих, кому вигідна була смерть В’ячеслава Чорновола, експерти називають і оточення тодішнього Президента України Леоніда Кучми, і ФСБ Росії. Але правдиво так ніхто зі спецслужб України не розслідував катастрофічну ДТП.

Смерть В’ячеслава Чорновола завершила епоху дисидентів, у якій активна меншість під керівництвом лідера-патріота зробила для поступу суспільства та держави значно більше, ніж байдужа більшість. Їх боротьба є прикладом для сучасного громадянського суспільства, коли тільки спільними активними діями  воно може впливати на прийняття владою рішень. Навіть коли значна частина суспільства і політичні партії-проєкти прагнуть зробити все, щоби ми залишалися малоросами з почуттям меншовартості.

Нехай для нас назавжди дороговказом національної свідомості стануть слова В’ячеслава Чорновола: «Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи… І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив».

Підготував Василь ДЯКІВ

З нагоди 206-ї річниці від дня народження Т.Г.Шевченка

ЩОБ СЛОВО КОЖНОГО БУЛО ПОЧУТЕ!.. (80-РІЧЧЯ ЗАЛІЩИЦЬКОЇ РАЙОННОЇ ГАЗЕТИ «КОЛОС»)

Та­кий поважний ювілей для кожної людини спонукає її підсу­мовувати десятиліття за десятиліттям свого життя. Але віриться, що для нашої га­зети – це ще одна схо­динка для змін, зростання і нових перспектив, хоча, звісно, фінансові реалії сьогодення, результати ре­формування, ринок пе­ред­плати, постійне зрос­тання цін далеко не зав­жди все­ляють оптимізм, вимагають додаткових зу­силь, прави­ль­них рішень для подола­ння назрілих перешкод…

Чимало з того, що наддністрянцями прожито за 80 років виходу в світ нашої районки, лягло у довiчний лiтопис Наддністрянського краю — на шпальти часопису “Колос”, який із 1965 року носить це повнозвучне ймення, близьке серцю кожного, хто любить свою родючу землю. 24 лютого 1940 року вийшов у світ перший номер друкованої газети Заліщанщини «Червоний прапор». Таке ймення дали газеті не жителі краю, а вереснева подія 1939-го, коли на берег Дністра більшовики принесли червоне знамено, що й віддзеркалилось на часописі нашого краю.

Після Другої світової війни народ радів перемозі над ворогом - і газета стала називатись «Перемогою». І лише у 1965 році, після реорганізації районів у Заліщиках, народився «Колос», котрий і донині засіває новинами - часто не тільки радісними, а й непростими та суперечливими.

80 років - це майже 8 тисяч 800 номерів газети. Саме стільки разів читачі отримували свіжий часопис із новинами, повідомленнями, репортажами, інтерв’ю, нарисами, підсиленими фотоілюстраціями, віршами тощо.

Сьогодні у команді «Колоса» працюють п’ятеро досвідчених і молодих творців газети: Оксана Дяків, Ольга Мельник, Марія Рехтецька, Марія Шкрабик, Юрій Байгуш.  Колектив про­довжує тримати руку на пульсуючій артерії життя.

Ми й надалі співпрацює­мо з сайтом «Заліщики-онлайн», розвиваємо дві сто­рінки газети у соціаль­ній мережі Facebook, які мають на цей час понад 1700 своїх підписників, збираємо широке коло прихильників не тільки в Україні, але й далеко за її межами, отри­муючи відгу­ки і запитання від наших краян із різних куточків світу.

«Колос» читають у па­перовому та електронному вигляді. Та й, врешті, жодне друкова­не чи електронне видання в Україні не буде стовідсот­ково присвячене пробле­мам і успіхам різних поко­лінь наших краян, окрім нашого часопису, оскільки ще й так склались обста­вини, що на теренах райо­ну на цей час «Колос» – один у полі воїн...

На скрижалях історії розвитку газети назавше будуть імена наших попередників. Це – редактори Петро Вайда, Микола Остапець, Іван Громов, Володимир Нудьга, Андрій Овчарук, Петро Ковальчук, а також Петро Мельник, а ще працівники редакції - добродії Лесун, Кирилова, Юр'єва, Бова, Довбиш, Бедриківський, Косован, Кучеренко, Мищишин, Бобко, Тетянюк, Василюк, Островський, Гнатюк, Децембер, Шероцька, Безкоровайний, Казимирчук, Журавльова, Короп, Магушинець, Зикіна, Балабащук, Дєнєжкін, Козак, Тиш, Дикун, Шкарабан, Щоголь, Нікітчин, Гринишин, Столяр, Загородній, Королюк, Шамлюк, Полотнюк, Біль, Киричук, Квятківський, П'ятковська, Ільницька, Вістовський, Пазій, Балан, Монич, Корчевська, Ганич, Гонтар, Мурза, Струбіцька, Папушко, Іванська та інші...

Чимало якісних і кількіс­них перемін відбулося за 80 років життя районки в мас-медійному просторі. Зро­зуміло, що змінювали­ся обсяги, поліграфічне оформлення, теми і проблеми  публікацій. Та, переконана, незмін­ною залишається одна ви­значальна риса – газе­та завжди була, є і буде дійсно близькою читачеві, оскільки нашим матеріа­лам довіря­ють, адже фейкова інфор­мація, яка сьогодні запо­лонила мас-медійний про­стір і є реальною зброєю в інформаційній війні, яку проти нас веде Росія, ніколи не була й не буде на сторінках нашого часопису! Наша районка - це газета правдивих новин! Випуск кожного номера – це праця колективу заради читацької аудиторії, аби, шановні читачі, СЛОВО КОЖНОГО З ВАС БУЛО ПОЧУТЕ!..

Оксана Дяків,

директор (редактор) ТОВ «Редакція газети «Колос»

ЖУРНАЛІСТАМ

Як древній Хронос, все фіксуйте –

Події, факти, імена.

Перед олжею не пасуйте,

Нехай дрижить від вас вона!

І

Тримаєте перо ви замість плуга,

Старанно орете газетну борозну,

Шукаєте нове за виднокругом,

Щодень ведете за рядки війну.

Зверстаєте життя у шпальти,

Свободі подаруєте реванш,

Читаєте майстерно долі карту,

Даєте читачам трибуну-шанс.

В суспільстві лики антиподів

За крісло зійдуться в борні.

Та в суєті суєт, пародій

Перо – служитель лиш Добі!

ІІ

Події, люди, влада, бізнес...

Характер мати варт залізний:

Давати на-гора руду –

Не каламуть рідку й брудну.

Ідуть газетярі поперед:

На відстані пера й паперу –

Від струн душі аж до статті –

Життєпис творять вдень й вночі.

Вогонь творіння в грудях тисне –

В повітрі фраза влучна висне.

Новини, факти б’ють на сполох –

Історії в газеті голос.

Звучить він словом журналіста,

Рука якого, вміла й бистра,

Оперативно тче полоси

З народного многоголосся.

Невтомно «Колос» наш пульсує,

Розумних читачів гуртує.

Значущі карби позначає

В літописі Вкраїни й краю.

                              Оксана ДЯКІВ

Оксана Дяків "На Майдані"

                                         I
Революції гомін поміж прапорів на Майдані.
Подаровані радість і смутки, і сльози, і мрії.
Всі братерством стоять серед чорних від згарищ туманів,
Бо плекають нову, життєдайну вкраїнську надію…

Парадокс революцій за вільну без банди державу,
Проти влади, тітушок – їм в пеклі вогненнім горіти!
Бо майданівці гідно воюють за честь, не за славу,
Щоби, як європейці, жили їхні внуки і діти.

В казанах січових знов козак варить страву для сотні.
Закипає куліш під зірками Чумацького Шляху.
Піаніст партитуру душі пролистав… Незворотні
Відбуваються зсуви в склепінні небесного даху…

                                      II
Українська земля лемешами від бою поорана.
Її грудки від крові масні… Але ні! Не подолана!
Мати Божа схиляє над тим, хто на чатах, покров…
Проростає крізь біль та осколки вселенська любов…

Українські сини не впокорені силою мороку.
Їх чуби пахнуть потом, боями, вогнями і порохом.
Але янголи босі у них за спиною стоять –
Легкокрила опіка, Господня підтримка і рать.

Над розтерзаним світом зоря Вифлеємська зажевріє.
У сирітських очах поміж сліз, втрат, поранень надія є!
На вівтар Україна жертовно поклала життя,
Щоб без Ірода долі людей повести в майбуття!..      

Оксана ДЯКІВ