середа, 29 травня 2024 р.

Імпреза літераторки Богдани Стефанюк «…Всі свої набутки на престол кладу!»

 

«…Всі свої набутки на престол кладу!»

Так промовисто озаголовила свою ювілейну творчу імпрезу Богдана Стефанюк, поетка, літераторка, піснярка, філологиня, очільниця мистецької студії «Ліра», яка діє при Заліщицькій міській бібліотеці. Велелюдна зустріч авторки з колегами по перу, шанувальниками її творчості відбулася 24 травня 2024 року в гібридному форматі. Модерувала подію директорка МЦПБ Світлана Пукіш.

Того весняного дня теплою атмосферою щирості, відкритості, непересічного таланту Богдана Богданівна сердечно огорнула всіх учасників імпрези.

Звучали вірші Б.Стефанюк із трьох її збірок «Я відпущу свої думки», «Багато неба» та цьогорічної поетичної книги «Дотик до світла». Спілкування винуватиці торжества супроводжували цікаві презентації про творчі набутки пані Богдани, записи і відеокліпи її пісень.

З онлайн-привітаннями до педагогині звернулися її вдячні учні з різних куточків світу. Це – Ольга Титик (Словенія), Руслан Дудко (США), Марія Копичинська (Польща), Іван Ковалик (Швеція), Люба Андрущак, Інна Стефанюк.  Поздоровили авторку й колишні учні, майбутні педагогині Анастасія Третякова і Софія Мирончук.

Керуючий справами виконавчого апарату Заліщицької міської ради Павло Мирончук привітав Богдану Богданівну та передав їй подяку від міського голови Івана Дрозда.  А директорка міської бібліотеки Світлана Пукіш вручила подяку керівниці студії «Ліра», отримавши для бібліотеки нову третю поетичну збірку літераторки «Дотик до світла» з дарчим написом. Сердечно привітали Богдану Стефанюк рідні, які щиро підтримують її у творчості.

Найкращі слова адресували ювілярці очільниця Відділу культури, туризму, молоді та спорту Заліщицької міськради Оксана Безушко, директорка «Центру професійного розвитку педагогічних працівників» міськради Оксана Мирончук, композитор, заслужений працівник культури Василь Салевич. Чарівним відлунням звучав голос талановитої бандуристки Любові Волошин. Співачка разом із композитором Василем Салевичем обрамили мелодією і співом вірш  Б.Стефанюк  «Моя мова». Дует у складі Сергія Костюка та Миколи Когута під акомпанемент баяніста Олега Мартинчука полонили учасників події піснею «Твої очі» (муз. В.Салевича, сл. Б.Стефанюк).

Привітали винуватицю події колеги з мистецької студії «Ліра» – поети Петро Мельник, Іван Козак, Василь Фецик та Оксана Дяків.

Поетеса зачарувала авдиторію своїм мелодійним співом. В авторській інтерпретації прозвучали пісні  «Весняна мелодія» та «Запитаю в осені».

Дует у складі Ольги Бурдейної та Богдани Стефанюк  виконав  пісню «Щоденно у молитві Бога просим».

Учасники ансамблю «Вербиченька» із с.Блищанка Ольга Бурдейна, Олександра Ганусяк та інші подарували слухачам  однойменну пісню на слова пані Богдани.

В зустрічі взяли участь колеги-філологині: Лариса Теслюк із «Центру професійного розвитку педагогічних працівників», Ганна Коваль зі здобувачами освіти школи с.Іване-Золоте, Надія Грабовецька (Дзвиняч), Галина Дацька (Добрівляни). Від імені словесників поетесу привітала Марія Мисевич зі школи с.Касперівці. Краянка Алла Сем’янів, родовід якої походить із с.Блищанка, сердечно віншувала ювілярку, творчістю якої давно цікавиться, як і директор КП «Заліщики туристичні» Володимир Кулачковський.

Сколихнула патріотичні почуття присутніх пісня «У моєї України» на слова літераторки та музику Олега і Катерини Маликів за участю дітей із с.Блищанка.

Сподобався всім відеокліп на вірш «Лелеки» у виконанні Насті Йосифович.

На імпрезі експонувалися картини Інни Стефанюк, доньки пані Богдани, які стали ілюстраціями до першої збірки літераторки «Я відпущу свої думки».

Ювілярка щиро подякувала фахівцям Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки за організацію творчого вечора та всім шанувальникам поезії, які були в читальній залі та приєдналися он-лайн:

Друзі, приємна втома, післясмак і непідкупне щастя від проведеної зустрічі з вами. Сльози вперемішку з радістю – це і є щастя. Ви неймовірні!.. Дякую за буйноцвіт квітів, за світлограй очей... За те, що дозволили торкнутись душі кожного. Сьогоднішня імпреза – це новий старт у моєму творчому марафоні, назва якому – життя…

Оксана Дяків, бібліографиня Заліщицької міської центральної бібліотеки,

Заслужений журналіст України

понеділок, 8 квітня 2024 р.

Вірші поетеси Оксани Дяків

 

Це – війна!

Не пишеться, не твориться, не б’ється

Ув унісон сердечних почуттів:

Слова удалеч полетіли. В’ється

Димок од віршів спалених. Зотлів

 

Екстаз натхнення, сила духу, мови.

Депресія поглинула слова.

Завмерли на кінці пера розмови.

А думка куца, рвана й ледь жива.

 

Несила про війну мені писати:

Від неї біль, руїни, кров і жах.

І дивно, що хтось може танцювати,

Як воїни – на фронті, матері – в сльозах…

 

 

Мати плаче…

Мати  плаче: «О Боже мій, Боже!

І за що такий смуток-біда?!

Хто тепер мені в хаті поможе?

Хто подасть мені кухоль води?»

 

Сльози ллє, знов над сином схилилась…

Воїн-красень лежить у труні…

І лебідкою жінка забилась…

Скільки горя й хрестів в цій війні!...

 

Плачуть всі: і дорослі, і діти.

І ридає дощами весна.

А дорогу встеляють вже квіти.

І молитва над світом луна…

 

Журба

Осінь шарпає душу, наче вітер дерева.

І звучать пісні смутку в листяному дощі.

Шурхотить мертве листя. А розхристаність неба

Повертає у серце журавлині ключі…

 

Так любов відліта, щоби знов повернутись,

Людям щедро принести злет надії й тепла.

Але сонця нема… І не можна забути,

Що природи краса вже, на жаль, одцвіла.

 

Жовтий квіт на землі нам приносить розлуку.

А небесна блакить – вічність руху й мету…

Як же нам пережить цю душевную муку,

Щоб любові сади знов зустріти в цвіту!..

 

Вітер

В тузі осінніх зір

Падають роси дзвінко.

Виє вітер, як звір,

Листя розносить стрімко…

 

Горобина

Горобина зарум’янилась –

Як дівча – сором’язлива.

Осені тихенько кланялась

У красі своїй щаслива…

 

Дороги життя

Яка красива осінь!

А поміж крони – синь.

Душа пташину просить:

«В далекий край не линь!»

 

Та небо посіріло

Від сонця – блякла тінь.

А хтось іде несміло

З дощами вдалечінь…

 

Ступають тихо ноги

В такт серцю: стук та стук.

Ведуть життя дороги

На пісні щирий звук.

 

Відчинить двері мати,

Ось ніжно обійма.

В батьківській рідній хаті

Дитинство не мина…

 

Листи для мами

У думках пишу листи щоденно

До високих – з молитов – небес.

Переконана, що недаремно

Світлий образ в пам’яті воскрес.

 

Що залишилось мені від тебе,

Мамо рідна, мила, дорога?

Твої очі – зорі в яснім небі…

Оживають в спогадах слова.

 

Років п’ять чи двадцять п’ять пролине,

Смуток мій не згасне, як свіча.

Ти – мов Янгол – поруч. Не покине

Світло дум про тебе і печаль…

 

Шкода так, що ти не з нами більше

В круговерті цій земній складній!

Голос твій і погляд би потішив,

Може, стоншав би проблем сувій.

 

Як тебе щодня не вистачає,

Рідна ненько, щира, дорога!

Хай молитва душу огортає,

Омиває серця біль сльоза…

 

***

Прийшла весна… Приходять весен сотні.

Настане завтра. Дням втрачаєм лік.

Та втрати є гіркі й невідворотні.

Про це нагадує нам кожен Божий рік.

 

Сховалось красне материнське сонце –

Не сядем разом дружно за столом.

Погасли зорі неньки за віконцем:

Навік спочила рідна тихим сном…

 

Любов Любові не минула марно,

Вона в моїй душі щодня зроста.

До тебе, мамо, в небеса безхмарні

З молитвою звертаються вуста…

***

Мамо рідна моя,

За тобою сумую страшенно!

Твоє любе ім’я –

Як молитва жива й сокровенна.

 

Скільки має минути

Місяців, днів, років оглашенних?!

Болю, сліз не забути.

Пам’ятаю усе достеменно.

 

Плине час, мов ріка.

Відчуваю я подих сирітства.

Мами тепла рука

В моїх снах доторкається ніжно…

 

***

Дерева зростали колись високими,

Моя мила ненька була ще жива.

Небеса здавалися синьоокими.

У колисці з роси засинала трава.

 

Що ж тепер? Мама де? За стіною-туманами,

За снігами ночей і розпачливих снів.

Принесе квітень сонце з піснями весняними.

Болить втрата. Не вистачить сліз, ані слів…

 

***

Минуло чимало вже років…

Аж стільки літ промайнуло!..

Відлунюють мамині кроки,

Рої думок не заснули…

 

Прийшло у січні нещастя –

Не вкрили образ тумани!

На жаль, торкнутись не вдасться

До рук твоїх, рідна мамо!

 

Тужливі пісні пам’ятаю,

Твій голос, сильний і чистий.

Дорога – далека, безкрая –

Тобі простяглась іскристо,

 

Розшита хрестами й снігом,

Січнева тобі – весняній…

Нехай земля буде пухом

Моїй незабутній мамі…

 

Художник

 

Як художники творять?

Нам пронизують душу,

Серце образом будять,

Сльози розпачу сушать…

 

Так писав наш Шевченко

І полотна, і вірші:

Крові в мові краплинка –

І картина сумніша…

 

Щирість, щедрість, душевність,

Волю, запал з громами

Кобзарева майстерність

Поєднала мостами,

 

Щоб на пензлі та в слові

Через час, зими, версти

На життя видноколі

Справжні барви воскресли!

 

Вервиця

 

День за днем, ніч за ніччю – мов перли намиста...

А трагедій людських незліченно і бід!

Сонце сходить над світом натхненно й врочисто,

Осяває бойовищ скривавлений слід.

 

Крізь пітьму руйнувань людожерства країни

Проступає нескорена воля людей.

«Наша слава і пісня не вмре, не загине!» –
Пригортає матуся до серця дітей…

 

Що посієш на ниву – палючу й широку,

Лютий враже, те з рук України пожнеш!

З тисяч уст ллється щиро молитва високо

До Ісуса Христа, до бездонних небес.

 

Наша вервиця – з пороху, поту і крові.

Наша доля – з пекучого болю війни.

Українською силою зброї й любові

Наближають святу перемогу сини!..


ОСТАННЯ ПІЩИНКА

Скільки ж думок у тісній голові!
Та жодна не має ще місця…
Хвилино, постій-почекай: ми – одні,
А час – це пісок, що розтікся…

Схилились в задумі самотні хрести,

І змовкли птахи в безнадії.

До вічності зведені свіжі мости,

У Лету вже канули мрії…

Крізь пальці минає раниме життя –
Хтось справжній вознісся навіки.
Піщинка упала, остання була –
Та сонце завмерло в зеніті…

 

РІДНИЙ КРАЙ

 

У дзеркалі душі – безмежний обрій:

Верхівки гір, сповитих у туман,

І береги Дністра, водою повні,

І верб гнучкопохилений гердан.

 

Люблю цей парк у милім отчім краї –

Узимку – в шатах снігу і льодів.

Люблю серед весняного розмаю,

Коли полонить душу птахів спів...

 

А осінь – щедра і золотокоса –

Дарує перламутри срібних рос

У гіллі й травах… Так вже повелося,

Що тут шукаєм миру поміж гроз...