Балада про митрополита Андрея Шептицького. Авторка Оксана Дяків

 Балада про митрополита Андрея Шептицького

I. З роду давнього  – вогонь незгасимий
Де ріки карпатські у но́чі спішать,
Де галицькі древні ліси ще шумлять,
Хлопчик вродився – Роман із русинів –
Осяяв світлом нашу Вкраїну…

Він був із роду – шляхетного стану,
Та серцем сприймав усі людські рани.
Священники – предки, аристократи,
У грудях носив честь і віру завзяту!

II. Освіта – то путь мудреця
Гімназія в Кракові… Вроцлав, науки…
У Хирові вчився між тиші й покути.
Там слово Христове йому проростало
І волю служити народу плекало...

У монастир – до Добромиля шлях.
Юнак чує Бога у серці й думках.
Приймає обітницю, ім’я Андрей,
В двадцять три роки – свій хрест нелегкий.

III. Шлях священства – живе служіння
Кир Юліян Пелеш руку кладе,
Священник Шептицький служити іде.
А вже в дев’ятсотім – мов благість з Небес:
Митрополича та пастирська честь...

Він не шукав ані трону, ні слави…
Реформи провадив мудрі та жваві:
Науку священну зробив він живо́ю,
А мову церковну – рідною мо́вою!

IV. Учитель і будівничий народу
У Львові зростала гімназія сильна –
Для хлопців, дівчат наука постійна.
І товариства, і школи плекав,
Віру в народ свій всім серцем сприймав.

Мистецтвам – як батько, для молоді – світ,
Служив Україні десятками літ…

Націона́льний відкрив він музей…
Шептицький Андрей – Український Мойсей!

V. Отець – громадянин і борець
В політику йшов не заради гроше́й –

Він дбав про підвищення ролі людей.
У Відні – парламент, ще – Галицький сейм,
У виборчій рівності бачив він сенс.

Війна – наче пекла відкрите горнило
Російська навала його ув'язнила…
Але й у засланні, в далекій землі,
Збирав він церковний собор – є́дність в тьмі...

VI. Праця між двома війнами
Після заслання Андрей – знов до бою:
За Бога, за Церкву, за волю святу́ю!
«Пласт» і «Просвіта», лічни́ця народна,
Банк… Землеробство – всім праця сро́дна.

Він бачив майбутнє у юному серці,
Бо нація – там, де знання й милосердя.
А в тридцять третьому голосом Правди
Голодомор заклеймив, підлу владу!

VII. Подвиг – у часи темряви
Коли чорна свастика впала на землю,
Подвиг вселюдський сповнив із честю:
Євреїв-дітей та дорослих ховав –
З Климентієм-братом людей зберігав...

Вкраїнську державність він благословив!
У сорок четвертому в Бозі спочив…
Він вірив, що Церква, Вкраїна і мова –
То світло для душ і для світу обнова!

VIII. Вічний спадок Андрея Шептицького
Шептицький – не просто Людина чи чин.
Він – совість народу, історії плин;
Бо спадок – у школах, у слові та пісні,
В молитвах, яким поміж стінами тісно…

Як Митрополит – вів до Божих шляхів,
Та не забував про підступність гріхів.
І де був Шептицький – там люди й держава,
Там – віра і розум, там – істина й справа!

Схилімо ж чоло, пам’ятаймо той слід:
Шептицького світоч залишив завіт.
Андрей – Будівничий, маяк і закон!

Горить крізь століття, мов Божий вогонь!

Оксана ДЯКІВ

30 квітня 2025 року