Бій під Крутами – символ незламності та подвиг української молоді

 

Крутянське військо

Настав епохи час урочий:

Відкрило сонце серця очі

І біль урвався, мов терпець!

Чи смуткам врешт прийде кінець?!

Чому печаль тривожить душу?

В народу я спитати мушу

Про витоки борні-снаги.

Нехай не крають вороги

Ні Пам'ять, ні Звитяги щем:

Жертовним Віри він дощем

Скропив всю землю Українську,

Яка зросла КРУТЯНСЬКИМ ВІЙСЬКОМ…

Підняли руки прапори –

До сонця, неба, догори –

За волю  й правду без прикрас –

Урочий в Україні час!

 

Одвічний сенс

І

Дивлюся на минувшину-історію

І бачу війни, здвиги й гніт застою:
Не так віддалено, бо втратяться деталі,
Й не близько: слід без пафосу йти далі…
               ІІ

Десь там залишились, десь там,
Де на узвишші гримів тан, – 
Там – спогади, літопис-сплеск.
В очах вояка він воскрес…

Ліси, дороги, москалі…
Вояк не гнувся до землі,
В руках тримав вогненний кріс –
Від кулі здибивсь чорний ліс,

Крізь ро́ки, наче кінь, несе.
У пам’яті – одвічний сенс…
Могили – в колі ясенів.
Життя, воздане за синів, –

Жертовність долі вівтарів...
Тепер – у споминах хрестів.
Не треба сліз, не треба слів!
Лише б держави плід доспів.

Вкраїни горде знамено –
Над світом сяяло б воно,
Жила б країни житня синь –
Вояцька слава гроз-часів! 

Оксана Дяків, заслужена журналістка України,

м. Заліщики, Тернопільська область

 

Бій під Крутами – символ незламності

та подвиг української молоді

 Січневий вітер 1918 року голосив над засніженими полями Чернігівщини, несучи з півночі темну, руйнівну бурю. На Київ сунула понад чотиритисячна навала – залізна ворожа армада, засліплена вогнем і кров’ю. А супроти неї біля невеличкої станції Крути постала українська юність.

29 січня біля залізничної станції Крути, за 130 кілометрів на схід від Києва, відбувся бій, який на десятиліття став символом героїзму та жертовності в боротьбі за українську державність. На початку 1918-го Українська Народна Республіка (УНР) перебувала у надзвичайно складній політичній та військовій ситуації. На захист оборонного рубежу біля станції Крути вирушив зведений загін під командуванням сотника Аверкія Гончаренка.

Подія, яку часто називають «українськими Фермопілами», об’єднала молодих курсантів, студентів та гімназистів у нерівній сутичці проти агресії більшовицької росії. Це були не загартовані в боях бійці, а юнаки з гарячими серцями: студентський курінь  – студенти Університету святого Володимира, Українського народного університету, гімназисти 2-ї Київської гімназії, юнаки 1-ї Української військової школи, вільні козаки. Молоді люди змінили авдиторії та книги на гвинтівки, аби захистити молоду, щойно проголошену Українську Народну Республіку.

Загалом, за різними підрахунками, у Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.

 Упродовж дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами  загальною чисельністю, за твердженням більшості джерел, 4800 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі вороги були добре озброєні та з артилерією.

Юні захисники відбивали ворогів  хвилю за хвилею, показуючи, що любов до Батьківщини сильніша за страх і смерть. Бій тривав понад 5 годин. Завдяки вигідному розташуванню в окопах та грамотному командуванню українські бійці успішно відбивали атаки ворога, який переважав їх майже у п'ять разів. Гарматна платформа під керівництвом інженера М. Лощенка стримувала просування ворожих бронепотягів.

Коли вже закінчувалися боєприпаси, а ворог обійшов оборонні позиції з флангів, сотник Гончаренко віддав наказ про організований відступ до потяга. Під час відступу одна розвідка з 27 студентів та гімназистів заблукала в темряві й потрапила в полон на самій станції, яку вже зайняли більшовики. Всі вони були жорстоко катовані та розстріляні. Перед смертю 19-річний студент Григорій Піпський заспівав «Ще не вмерла Україна…», що підхопили інші полонені...

У березні 1918 року, після звільнення Києва, тіла загиблих студентів були урочисто перепоховані на Аскольдовій могилі. Михайло Грушевський на панахиді назвав їхній подвиг героїчним.

За сучасними підрахунками, втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них  – 37–39 полеглих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету св. Володимира: Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї: Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами – близько 300 осіб.

Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що означав міжнародне визнання української незалежності.

Після здобуття незалежності України в 1991 році пам’ять про Героїв Крут почала активно відроджуватися. У 2006 році на місці бою під Крутами було відкрито меморіал, присвячений героям. Щороку 29 січня проводяться заходи на їхню честь: покладання квітів, панахиди, уроки пам’яті у школах, університетах, бібліотеках. У Заліщицькій міській центральній публічній бібліотеці є книги, присвячені історії бою під Крутами та юним Героям.

Сьогодні бій під Крутами – це не лише сторінка історії, а й символ спадкоємності українського воїнства. Хоробрість молоді 1918 року прямо перегукується з стійкістю сучасних захисників України під час важкої російсько-української війни, які відстоюють незалежність держави у протистоянні з тим самим агресором.

Герої Крут довели, що незалежність України – цінність, за яку варто боротися. Їхня самопожертва стала символом нескореності українського народу, який завжди прагнув свободи.

Історія вкотре повторилась. За понад 100 років ординська натура північного сусіда зовсім не змінилась. У теперішньому протистоянні російський окупант однаково несе терор, масові вбивства, катування, мародерства та руйнування на Українські землі. Подібно до подій понад сторічної давності сьогодні нащадки тих самовпевнених більшовиків знову погрожували «взяти Київ за декілька днів». Тож молодий цвіт української нації змушений самовіддано проливати кров за незалежність нашої держави. Чимало тих, хто сьогодні повинен навчатися, працювати і творити задля майбутнього України, відстоюють її існування як незалежної держави на полі бою. Такі факти нашої історії змушують усвідомити, що однієї пам’яті замало. Ми маємо не лише пам’ятати і вшановувати наших Героїв, а й захищати Українську Державу на всіх фронтах, аби перемогти ворога.

Пам’ятаймо, що незалежність і свобода не є дарунком, а результатом жертовної боротьби багатьох поколінь. Пам’ять про Героїв Крут закликає нас цінувати те, що ми маємо, і боронити країну від ворога. 

Підготувала Оксана Дяків