Українське село – джерело натхнення
і талантів
Особливі
враження подарувала мені зустріч із аматорами сцени у селі Голігради...
Серпантин доріг привів нас, зокрема Оксану Безушко, начальника відділу з питань
культури, національностей та релігій, і Богдана Ковальського, методиста РБНТ,
вечірньої години у місцевий Будинок культури. Дорослі та юні аматори сцени під
керівництвом завідувача сільського закладу культури Петра Загарії підготували цікаву звітну концертну
програму, в якій переплелися такі теми, як: творчість Генія українського народу
Тараса Шевченка, любов до рідної землі, свого села й невмирущої пісні,
вшанування героїв України, які упродовж віків й до нинішнього часу ціною
власного життя захищають нашу землю від підступного ворога.
Зала того дня
зібрала майже двісті вдячних глядачів різного віку не тільки з Голіград, але й
із сусідніх сіл Винятинці й Касперівці. Ведучі Ірина Рогатинська та Іван Данчик
передовсім у прозово-поетичній формі поринули в глибину століть, щоб описати
історію рідного села, якому вже 488 років (перша писемна згадка датована 1530
роком), а також розповіли про різні версії походження назви цього населеного
пункту.
Учні місцевої
початкової школи під керівництвом своєї вчительки М.П.Березовської декламували
вірші, присвячені рідному краю, а хор під орудою Петра Загарії та акомпанемент молодого
баяніста Назара Холодюка подарували глядацькій залі прекрасну пісню «Село моє»
(слова А.Самойленка, музика В.Хорта). Того вечора учасники хорового колективу
Марія Краснюк, Марія Рогатинська, Марія Березовська, Марія Данчик, Оксана
Гавриш, Павліна Бобик, Галина Гончар, Ганна Пашко, а також Петро Загарія,
Ярослав Бобик, Іван Шацький, Ігор Рогатинський, Петро Пашко, Орест Гончар,
Михайло Данчик неодноразово вражали глядачів своєю пісенною майстерністю. І тут
потрібно віддати належне як співакам, так і Петру Загарії. Він зумів у
невеликому селі Голігради не тільки організувати любителів української пісні, які
також співають у місцевій церкві, але й на базі хору створити чоловічі й жіночі
дуети, ансамблі, мішаний квартет, в яких кожен належно виконує свою партію.
Під час звітного
концерту звучали пісні не тільки під акомпанемент самого керівника П.Я.Загарії та
Назара Холодюка, але й а капела, тобто без інструментального супроводу. Це були
і патріотичні, і ліричні композиції, авторські й народні, зокрема «Реве та
стогне Дніпр широкий», «Герої не вмирають», «Ой, у лузі калина», «Поки мати
жива», «Ой, полечко, поле», «Розійдись, туманочку», «Моя сорочка вишивана»,
«Встань, козацька славо!», «Гарний козак, гарний» та ін. Надзвичайно порадували
глядачів юні таланти своїми піснями: солістка Оленка Граждян і бандуристка
Тетянка Богуцька, яких тепло вітали всі присутні в залі.
Під час концерту
слово було також надане завбібліотекою Галині Яловіцькій, яка докладно і
змістовно розповіла про значення поетичної спадщини та постаті Тараса Шевченка
для нашого народу та ознайомила присутніх із бібліотечними фондами, присвяченими
Великому Кобзареві, закликавши відвідувати бібліотеку й читати книги.
Концерт, який
розпочався з виконання Державного Гімну України, завершився молитовним гімном
«Боже, великий, єдиний, нам Україну храни»…
Але глядачі не
відпускали дорослих і юних аматорів, вдячно аплодуючи їм. Зі сцени також
прозвучали щирі й схвальні слова, побажання й надалі плекати рідну українську
пісню від пароха місцевого храму УПЦ Архистратига Михаїла, отця Любомира Вовка,
від Оксани Безушко, начальника відділу з питань культури, національностей та
релігій, а також сільського голови Винятинської сільради Ярослава Тимофійчука.
Концерт
завершився на високій ноті і ще раз підтвердив, що українське село – справжнє
джерело натхнення і талантів. У Голіградах я зустріла захоплених своєю справою
людей, які дійсно люблять своє село, де вони народились, де ростуть їхні діти,
незважаючи на всі труднощі вони працюють і творять…
На жаль, у
Голіградах чимало порожніх хат, а молодь шукає роботи і кращого життя. Тому моя
поїздка ще раз і ще раз наштовхнула на думку: українському селу, як і нашій
культурі, потрібна реальна підтримка з боку держави, бо саме село – це
першооснова життя нашого народу, запорука розвитку молодого покоління.
Пам’ятаймо: без села не буде України!
Оксана Дяків
