Творчі роботи гуртківців на тему: "У світі українських народних казок"

 

Члени гуртка «Мальовнича і патріотична Україна» присвячують свої заняття різним темам, зокрема вивченню природи рідного краю та України.

 

У листопаді ми відзначили День синички. Офіційно цей день був затверджений як екологічне свято кілька років тому, хоча в народі цієї традиції дотримувалися багато років.

     Члени гуртка образотворчого мистецтва «Мальовнича і патріотична Україна» зобразили цю чудову пташку в своїх творчих роботах. 

     Гуртківці присвячують свої заняття різним темам, зокрема вивченню природи рідного краю та України.  

Заняття гуртка образотворчого мистецтва "Мальовнича і патріотична Україна" (учні 5 класу, 2021-2022 навчальний рік)

 

Підсумки 2020-2021 навчального року. Нагородження кращих гуртківців (гурток "Мальовнича Україна" Заліщицької ЗОШ І-ІІІ ст. м. Заліщики № 2 Тернопільської області) за підсумками обласного та всеукраїнського конкурсів та їхні творчі роботи (малюнки).

 

Учениця Діана Бобик та її малюнки.

Малюнок Олексів Аліни.

Інші малюнки.

 

 

Малюнок Шклярик Олександри.

Ювілейна "Подільська толока"

 

 У Тернополі відзначили 70-річчя літературного об’єднання, що діє при Тернопільській облорганізації Національної спілки письменників України, та презентували черговий випуск літературно-мистецького альманаху «Подільська толока». Як розповів голова літоб’єднання, член НСПУ Зіновій Кіпибіда, першим згуртував авторів Тернопільщини в 1950 р. відомий журналіст, письменник, публіцист, головний редактор обласної газети «Вільне життя» Микола Костенко. У часописі створили «Літературну сторінку», а згодом М.Костенко презентував «Тернопільський альманах», що теж виходив на його шпальтах. «Подільську толоку» літератори Тернопільщини видають з 2000 р. Шістнадцятий номер приурочили ювілею. На понад двохсот шістдесяти сторінках представлений різножанровий творчий доробок понад 70-ти авторів з різних куточків Тернопільщини та із-за кордону. «Тематика творів, як дзеркало нашого буття-життя — і політичного, і духовного», — каже Зіновій Кіпибіда. Він уже двадцять два роки очолює Тернопільське обласне літоб’єднання і є редактором-упорядником «Подільської толоки». Над випуском працювали члени НСПУ В.Семеняк, В.Кравчук, А.Палій, М.Назар, поети В.Насипаний, Н.Тарасюк. Альманах складається з розділів «Поетичний розмай», «Розкрилля прози», «Палітра драматургії», «Слово із закордоння», «Гумористична тайстра», «Дитяча скринька», «Привіти і присвяти», «Критичні обрії», «Незабутні імена», «Фотолітопис». До слова, у розділі “Дитяча скринька” представлені десять віршів для найменших читачів поетеси-заліщанки Оксани Дяків.
Видання побачило світ за підтримки Тернопільської ОДА й Тернопільської облради. За словами Зіновія Кіпибіди, електронний варіант «Подільської толоки»  представлений на сайті Тернопільської ОО НСПУ, друковані примірники отримують бібліотеки. Альманах, а також книжки тернопільських авторів передали бійцям на Схід України. «Це вже не вперше, а відколи почалася війна, ми постійно збирали книжки, відносили до обласної універсальної наукової бібліотеки, яка кинула такий клич», — каже Зіновій Кіпибіда. Як він зазначає, книжки тернополяни також передавали з тих пір, як Україна стала незалежною державою, бо східні регіони потребували україномовної літератури.

«ЛІТЕРАТУРНІ ЗАЛІЩИКИ» ЄДНАЮТЬ ШАНУВАЛЬНИКІВ СЛОВА

 

До 25-річчя ухвалення Конституції України, Дня міста та Дня молоді, працівники Заліщицької міської публічної бібліотеки організували бібліотечну альтанку «Літературні Заліщики» за участю місцевих поетів та обдарованої творчої молоді.

 У міському парку «Молодіжний» була представлена тематична книжкова виставка «Мій край – куточок серця України» за такими розділами: «Відкрий для себе рідний край!», «Духовні джерела нашого міста», «Сузір’я видатних людей».

  Доповненням виставки слугували художні роботи Юлії Зими, учениці Заліщицької державної гімназії. 

  Студентки Заліщицького фахового коледжу Гутман Вікторія, Джумак Іванна, Харап’як Вікторія презентували власні роботи: картини з бісеру, вишивані рушники, українські костюми, ткані на верстаті, кошики з ниток та підсвічник ручної роботи.

 Ведуча заходу Марія Рудик, методист бібліотеки, наголосила, що не втрачаються добрі традиції літературних зустрічей, які організовуються у книгозбірні, бо багата і щедра Наддністрянська земля на обдарованих, творчих людей: поетів, письменників, митців, громадських діячів. Познайомила усіх присутніх з учасниками заходу та запрошувала їх до мікрофону.

Свій творчий доробок у бібліотечній альтанці представив Петро Мельник – поет, журналіст, член НСЖУ, автор багатьох книг. Яскраво декламуючи, зачитав вірші зі своїх збірок, у яких простежуються теми любові до рідного краю, Вітчизни. Щирі й теплі рядки звучали для воїнів АТО та для прекрасних жінок. 

 Цікавим був виступ Оксани Дяків – поетеси, редакторки газети «Колос», члена НСЖУ, авторки поетичних збірок.  Майстерно, легко і щиро дарувала Оксана Іванівна свої поезії аудиторії, які присвятила захисникам Вітчизни. 

Зачитала літературний спогад про повстанку Стефу, який присвячено боротьбі за незалежність України у 1946-1947 роках на теренах Заліщанщини.

 

 У цьому контексті Оксана Дяків зосередила увагу присутніх на новій книзі педагога, літератора, громадського діяча, краєзнавця з Товстого Данила Онищука «Щоб знали і пам’ятали (Архівні документи Чортківського надрайону Чортківсько-Бережанської округи ОУН (Товстенський і Заліщицький райони Тернопільської області 1945-1947 роки)», яка розповідає про складні часи національно-визвольної боротьби проти більшовицьких окупантів. 

 Богдана Стефанюк – поетеса, вчителька української мови та літератури Блищанецької школи декламувала вірші про рідний край. Дуетом з бібліотекарем Ольгою Бурдейною заспівали власну пісню «Моє село». Богдана Богданівна звернулась до митців слова таучасників заходу щодо доцільності проведення таких літературних зустрічей.

 Свої вірші прочитала поетеса, вчителька української мови і літератури Заліщицької державної гімназії Наталя Зубик. Усім присутнім до душі припали рядки з віршів «Моя Україна», «Жінці».

 Приємною несподіванкою для учасників заходу був виступ Василя Фецика, молодого поета із Касперовець, який зголосився прочитати свої поезії із збірки «Колюча троянда», виданої цьогоріч.

 Відрадно, що й серед молодих осіб є творчі люди, які пишуть поезії. Один із власних віршів, присвячений темі екології, прочитала Виклюк Роксолана, учениця Заліщицької державної гімназії.

 До бібліотечної альтанки завітали народний депутат України Володимир Гевко та голова Заліщицької ОТГ Іван Дрозд. Світлана Пукіш, директор публічної бібліотеки, ознайомила поважних гостей із напрацюваннями бібліотекарів ОТГ.

  Марія РУДИК,

методист Заліщицької міської публічної бібліотеки

Фрагмент виступу поетеси Оксани Дяків 27 червня 2021 р. під час зустрічі "Літературні Заліщики"

Мирослав РОЗЛУЦЬКИЙ: ЕФЕКТИВНИЙ АГРАРІЙ ТА ПАТРІОТ РІДНОГО КРАЮ

 

Незважаючи на холодну та пізню весну, успішно завершили цьогорічну посівну кампанію хлібороби у ТОВ «Добробут», що в селі  Дунів. Зокрема, озимим ріпаком засіяли 250 гектарів, таку ж площу відвели під озиму пшеницю. Соя зайняла 20 гектарів полів, соняшник – майже 25 га, цукровий буряк – 15 га, кукурудзу засіяли на майже 147 гектарах.

Такими результатами весняно-польових робіт поділився під час нашої розмови Мирослав Розлуцький, генеральний директор ТОВ «Добробут», заслужений працівник сільського господарства України.

Завдяки наполегливій праці керівника та довірі з боку пайовиків агропідприємство постійно розширюється за рахунок оренди земельних паїв селян, мова йде про села Дунів, Кулаківці, Щитівці, Вогода, Городок. Тож у 2021 році майбутній урожай у «Добробуті» збиратимуть із 706 гектарів земельних угідь.

Як досвідчений господар, Мирослав Розлуцький  для отримання високих врожаїв дбає про культуру землеробства, впроваджуючи новітні аграрні технології та використовуючи якісний насіннєвий матеріал. Важливо, що всі технологічні процеси в сільськогосподарському товаристві механізовані, як і стовідсотково оновлений машинно-тракторний парк.

У господарстві продовжують зміцнювати матеріально-технічну базу, адже без сучасної сільськогосподарської техніки неможливо отримувати високі врожаї. За останній період з ініціативи директора товариства Мирослава Васильовича Розлуцького закуплено самохідний оприскувач, дисковий плуг та зубово-шлейфову борону. Під керівництвом Мирослава Васильовича у «Добробуті» сьогодні працюють 20 робітників, які вчасно отримують заробітну плату.

Як соціально відповідальний керівник, Мирослав Васильович Розлуцький постійно надає необхідну допомогу селянам. Так, нещодавно з нагоди Великодніх свят двадцяти одиноким мешканцям сіл Дунів, Кулаківці, Щитівці та Вигода було надано допомогу на суму 4000 грн., а також керівник «Добробуту» виділив 4000 грн. для малозабезпечених сімей.

Систематично в полі зору очільника «Добробуту» - нагальні проблеми життєдіяльності громад чотирьох сіл: починаючи з прогортання місцевих шляхів від снігових заметів цьогорічної складної зими, ямкового ремонту та грейдерування доріг – до активного весняного благоустрою. На здійснення цих завдань загалом господарством було витрачено 115  тис.грн.

Мирослав Розлуцький продовжує допомагати місцевій загальноосвітній школі в реалізації її навчальних завдань. Піклується він і про малечу, для якої в Дуневі, біля Будинку народної творчості, встановлено і діє сучасний ігровий майданчик.

Як депутат Заліщицької міської ради Заліщицької ОТГ Мирослав Васильович відгукується і на звернення громад інших сіл Заліщанщини, зокрема на прохання священника церкви с.Винятинці щодо ремонту муру навколо храму, для чого було використано 22 тис.грн. та залучено працівників «Добробуту».

З початком воєнних дій на Сході України СГ ТОВ «Добробут» та особисто Мирослав Васильович усіляко допомагають Збройним силам України, учасникам АТО та членам їх сімей. За останній час для підтримки наших захисників М.Розлуцький скерував 20 тис.грн.   

Ініціативного, професійного і досвідченого керівника цінують краяни, для яких він працює, як і партнери по агропромисловому комплексу, власники земельних паїв  і ветерани виробництва.

Оксана ДЯКІВ

Оксана Дяків "Рідний край"

РІДНИЙ КРАЙ

 

У дзеркалі душі – безмежний обрій:

Верхівки гір, сповитих у туман,

І береги Дністра, водою повні,

І верб гнучкопохилений гердан.

 

Люблю цей парк у милім отчім краї –

Узимку – в шатах снігу і льодів.

Люблю серед весняного розмаю,

Коли полонить душу птахів спів...

 

А осінь – щедра і золотокоса –

Дарує перламутри срібних рос

У гіллі й травах… Так вже повелося,

Що тут шукаєм миру поміж гроз...

 

                        Оксана ДЯКІВ

 

Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ "Печера в Гиньківцях: старожитності та повстанська звитяга"

 

Із сивої давнини печери були складовою частиною життєдіяльності людини, адже у темних лабіринтах можна знайти надійний прихисток від ворогів та хижих звірів, а в лютий холод — облаштувати теплу оселю й зігрітися біля вогню. У загадкових лабіринтах мені завжди навіюються роздуми про буття та сенс життя, адже вони були наділені містично-сакральним змістом, ставали місцями язичницьких святилищ та християнських храмів. Одним із таких містичних місць є загадкове урочище та печера біля села Гиньківців Товстенецької ОТГ Чортківського району.

Оскільки одним із напрямків наукових інтересів автора статті є спелеологічно-археологічне вивчення і дослідження печер Західного Поділля, то варто акцентувати увагу на дослідженнях поблизу печери Гиньківська.
Отже, печера Гиньківська розміщена на лівому березі каньйоноподібної долини річки Дупа (Тупа, Дупла, Дуплава), вище середини пологого схилу та праворуч від ерозійного яру. Загальна площа її становить 800 кв. м, об’єм 1000 куб. м, вхідна частина завширшки метр та заввишки 0,4 м. Висота ходів та залів печери сягає 0,8—1,2, а ширина — від 2 до 8 метрів. Південна частина печери сформована у вапняках, а північна — в пісковиках. Верх стелі має натічні форми й підпирається багатьма колонами, які утворилися внаслідок просочування і зцементування карбонатів у піску. Процесам зцементування сприяв той фактор, що над пісками (які наповнюють печеру) залягають поклади вапняків, котрі під дією біохімічних процесів поступово розчинялися водою, яка потрапляла із поверхневих шарів ґрунту. Потім вода, насичена кальцитами, проникала крізь тріщини вапняків у пісок та зцементовувала його у порожнині впродовж багатьох тисяч років. Таким чином, печера Гиньківська (місцева назва «Дєра») спочатку формувалася у результаті вимивання та просідання порід під вапняками. Пізніше, із XIX століття, вона довершувалася добуванням піску місцевими жителями.
Перед входом до печери, на правому схилі ерозійного яру, є три доволі цікаві геологічні утворення із пісковиків. Це розташовані поруч два великі стовпці округлої форми діаметром 0,6 і заввишки 1,5 та 2 метри. Опитуючи мешканців села, я встановив, що ці природні утворення мають назви «Дід» та «Баба». Далі, за 15—17 метрів від стовпців, над урвищем яру розташований валун трикутної форми заввишки 4 метри, а довжина бічних граней його — 5 метрів.
Селяни з Гиньківців називають цей камінь «Сторож». Існують перекази, наче Дід, Баба та Сторож у далекі часи були нашими давніми богами, а після запровадження християнства перетворилися на камені.
Зазначу, що терміни дід і баба мають глибоке індоєвропейське та праслов’янське походження. Зі старослов’янської дѣдъ не лише «батько матері або батька, стара людина». Ця назва успадкувала такі значення, як діди — «спадщина»; дідизна — «спадщина, давні часи»; дідизний — «успадкований, дуже старий». Ці назви безпосередньо пов’язані із віруваннями давніх слов’ян: дідо — це сніп колючої рослини (будяка, осоту і т.п.), який ставили біля воріт або дверей хліва чи хати, щоб відлякати нечисту силу. Аналогічно дід, дідух означає сніп соломи або очерету, зв’язаний так, що половина верхівок виступає з одного боку, а друга половина з іншого. Цей сніп завжди стояв на почесному місці у хаті.
Як свідчать факти з історії слов’янських мов, «баба» у дохристиянських віруваннях слов’ян пов’язана з обожнюванням духів та предків, які були покровителями домашнього вогнища, миру, затишку та спокою. Це слово походить із праслов’янської baba та старослов’янської баба, яка не лише означає «стара жінка», а й «повитуха»; баб’ячий, бабити — «бути повитухою, знахарювати»; бабницький — «акушерський». Також це слово походить із праслов’янської мови: bab- — «надуватися; розбухати; бути кулястим». Тому коренева основа -баб завжди виступає у значенні роду великих, кулястої форми слив, груш, ягід, а в лікувальній медицині бабка — «подорожник». Також баба — це «рід сакрально-магічного печива із пшеничного борошна, паска».
Розташований поряд валун — «Сторож» — символізував оберіг, що стоїть на шляху до сакрального місця і підтримує гармонію та світопорядок. Семантика слова походить із праслов’янської stergti, sterkti, старослов’янської стрѣшти, стражъ — «сторож».
Цілком ймовірно, що в дохристиянський час урочище слугувало сакрально-культовим осередком наших далеких предків, адже тут могло бути святилище. Але всі крапки над «і» зможе розставити його величність час: тільки детальні археологічні розкопки та дослідження зможуть дати остаточну відповідь на це запитання. Про те, що у сиву давнину неподалік містилися святилища та капища, свідчать матеріали археологічних досліджень. Так, поблизу села Мишкова в 1976 році виявлено місцезнаходження кам’яного ідола. Восени 1999 року археологічна експедиція дослідила місцезнаходження другого ідола. Ці дві унікальні стели нині перебувають в експозиції Заліщицького краєзнавчого музею. Відомо, що на полі села Блищанки донедавна лежала нижня частина кам’яного ідола. Під час археологічних розкопок у 1984—1985 роках досліджено й обстежено святилище ранньозалізного часу в селі Бедриківцях.
Я особисто дослідив печерне святилище поблизу Городка, яке розташоване неподалік місця злиття Серету й Дністра.
Здавна відоме святилище поблизу села Монастирка. Там, перед входом до печери, є кам’яний жертовник, про який згадували історики ще у XIX столітті.
Доволі часто нам доводиться чути оповіді про магічні та сакральні місця, в яких людина відчуває припливи енергії, сил, зцілюється і знаходить порятунок із безвихідного становища. Кожен по-різному сприймає такі речі. Цілком ймовірно, що «святе місце ніколи пустим не буває», тому існує певний взаємозв’язок минулого із сучасним та майбутнім.
Стало відомо, що в середині 1940-х років у штольнях печери Гиньківська переховувалися борці за волю та незалежність України, героїчні воїни ОУН-УПА. Тутешні мешканці розповідали різні версії тих подій. Тут нічого дивного, адже документальні свідчення були відсутні, а перекази передавалися з покоління в покоління. Загалом, усі розповіді зводилися до того, що під час збройних сутичок із підрозділами НКВС у районі лісів села Дуплиська одному загону УПА вдалося прорватися з оточення. Вночі вони переодяглись і заховалися у печері в Гиньківцях, але за підказкою сексотів вхід до печери відразу був заблокований енкавеесівцями. Лише за допомогою місцевих жителів, які споїли чекістів під час весілля у селі, в перестрілці загін УПА вирвався із оточення.
Усі подробиці подій сімдесятирічної давнини стали відомі нещодавно. За дивним збігом обставин близько 10-ти років тому науковцям пощастило натрапити в лісі біля села Малої Кужелівки Дунаєвецького району Хмельницької області на архів УПА, який належав Віньковецькому проводу ОУН Кам’янець-Подільської округи. Цей архів був багатий підпільними виданнями, які друкували у базовій друкарні імені Ярослава Старуха («Стяга») містечка Товстого, а потім передавали у Центральну та Східну Україну. Серед численних підпільних видань в архіві були два номери (№3 та №4, 1948 рік) невеличкого дитячого журналу «Малі друзі». В одному з них було вміщене оповідання «Повстанці виручили своїх друзів», у якому висвітлюються події, що відбулися в кінці травня 1945 року в селі Гиньківцях, у печері піщаного кар’єру.
А було це так. Невеликий відділ УПА, забезпечивши себе харчами і водою, вирішив заквартирувати у пісочні. Але через кілька днів про це довідалися більшовики. 28 травня із Товстого прибули значні сили відділу НКВС, які оточили печеру й підірвали до неї ходи — думали, що повстанці подушаться. Наступного дня сюди прибула комісія із Чорткова, яка роздумувала над планом ліквідації загону. Вдалися до хитрощів. Про людське око начебто заарештували капітана, який наказав закрити ходи. Вони говорили, що жаль душити людей, повідкривали виходи й запропонували повстанцям добровільно здатися. Повстанці відразу зрозуміли задум ворога, тому насміхалися і глузували з чекістів. Навіть один розлючений сержант зі злості почав стріляти і поліз у печеру, але відразу був убитий повстанською кулею. Далі енкаведисти знесли із села околоти і спалили біля входу сім кіп. Вони гадали, що дим увійде усередину печери і подушить повстанців, але дим при вході лише завертав назад. Тоді чекісти задумали спровокувати повстанців. Вони переодягнули у свою уніформу місцевих жінок і дітей, видали їм гвинтівки й наказали лізти в печеру. Вони думали, що повстанці постріляють їх біля входу, а радянська агітація зможе рознести звістку про звірства УПА стосовно мирного населення. Але не так сталося, як гадалося: повстанці відразу впізнали своїх людей і впустили всередину печери.
Єдиний вихід із ситуації, до якого додумалися енкаведисти — це тримати в облозі повстанців доти, доки голод і спрага не зморять їх. На заміну із Заліщиків прибув новий загін більшовиків у кількості 150 чоловік. Вони окопалися довкола печери і виставили кулемети.
За тиждень облоги у повстанців вода і харчі почали закінчуватися. Але про них не забували їхні друзі. Вони здійснили розвідку місцевості, встановили розташування більшовиків і підготували план удару по чекістах. До цієї операції були залучені три рої самооборонного кущового відділу. Після цього вночі з 3-го на 4-те червня підмога підійшла до позицій більшовиків, повстанцям навіть вдалося розміститися біля їхнього штабу. Також вибрали зручну позицію біля церкви, з якої добре проглядається і прострілюється урочище, тому помістили кулеметний розрахунок.
За дивним збігом обставин у цю ніч повстанці в печері також вирішили пробитися з оточення. Вони, тихо виходячи із пісочні, почали займати зручні позиції для завдання удару по чекістах. П’яні більшовицькі вартові сприйняли повстанців за своїх, навіть почали кричати: «Чєго удіраєш?» і самі кинулися тікати. У цей же час повстанці, що прийшли на допомогу, почали пускати в небо ракети, аби краще бачити ворога, й одночасно відкрили вогонь і закидали їх гранатами. Від такого несподіваного нападу спантеличені чекісти розбіглися зі страху.
У результаті цієї блискучої і вдало спланованої операції обложений відділ із незначними втратами з’єднався із побратимами по зброї. Як пізніше донесла розвідка, більшовики у нічному бою втратили свого командира та 70 чоловік особового складу НКВС.
Отже, урочище й печера Гиньківська є цінною пам’яткою нашої історії, яка пов’язана із боротьбою українського народу за свою незалежність, і перспективною в плані майбутніх археологічних досліджень. Тому доречно розробляти план стосовно внесення її до об’єктів туризму у нашому краї.

Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ,
археолог, спелеолог, дослідник старожитностей, фортифікацій і топоніміки краю.
с. Нагірянка Чортківського району.
Фото Володимира СНІГУРА.

Джерело: Добрянський, В. Печера в Гиньківцях: старожитності та повстанська звитяга // Вільне життя плюс. — 2021. — № 33 (30 квітня). — С. 3. — (Сторінками історії).