Змовте щиру молитву за світлу душу Любові Петрівни Рудої...

       

        Першоквітневий день завжди був для нашої родини важливою датою, адже тієї дати 1941 року народилася наша дорога мама, найрідніша бабуся Любов Петрівна РУДА. Уже три роки, на превеликий жаль, її немає з нами поруч. Але пам'ять жива, як і теплі спогади про нашу дорогу неньку. 

     Усіх, хто знав і поважав Любов Петрівну РУДУ, просимо змовити щиру молитву за її світлу душу...

                         МАМІ

Прийшла весна… Приходять весен сотні…

Настане завтра. Дням втрачаєм лік.

Та втрати є гіркі й невідворотні.

Про це нагадує нам кожен Божий рік.

Сховалось щедре материнське сонце –

Не сядем разом дружно за столом.

Погасли зорі неньки за віконцем –

Навік спочила рідна тихим сном…

Любов Любові не минула марно,

Вона в моїй душі щодня зроста,

До тебе, мамо, в небеса безхмарні

З молитвою звертаються вуста…

Конкурс малюнків "Мій Шевченко" у Заліщицькій державній гімназії

КАТЕРИНА БУТОВСЬКА - МАЙСТРИНЯ-ЛЯЛЬКАРКА ІЗ БІЛЬЧЕ-ЗОЛОТОГО

В Україні і далеко за її межами відомі українські рушники та вишиванки, а про ляльку-мотанку інколи знають мало. Радує, що традиції створення цих ляльок збереглися та примножуються сьогодні. Адже мотанки – це давні родинні обереги українців. Серед таких майстринь народної творчості, які відроджують давні традиції і водночас наповнюють їх новим змістом – знана мисткиня Катерина Бутовська ­з Більче-Золотого, що на Борщівщині.

Уже чимало років Катерина Афанасіївна захоплюється створенням ляльок-мотанок. Як розповідає майстриня, «мотанки або «кукли» - це ляльки, яким дуже багато років. Перші вузликові ляльки, так інколи ще називають мотанки, з’явилися приблизно 5 тисяч років тому. 

 Процес їх виготовлення називався «крутити куклу». Ляльки майстрували з домотканого полотна. Хустку, яку наповнювали ганчір'ям, мотком ниток, травою, зав'язували так, щоб виходила голова. У вигляді мотанки робилась також так звана «кукла» - загорнутий у тонке полотно розжований хліб. «Куклу» давали замість соски немовлятам».

Вдома у Катерини Афанасіївни ціла кімната стала залою для її численних чудових ляльок-мотанок із тканини або ниток. Катерина Бутовська – не тільки уміла майстриня, але й колекціонерка старожитностей, поетеса, авторка низки поетичних збірок серед яких книжки «Часу плин», «Житейські хвилі», «Ниточка», «Полярність».

Жінка щиро закохана у народне мистецтво, вишивку. Свою чималу колекцію - понад 300 авторських ляльок, виконаних різними техніками на фольклорну і літературну тематику – К.Бутовська часто демонструє на різноманітних фестивалях і виставках. Серед робіт лялькарки є багато тематичних, присвячених подіям на Майдані, Шевченківським дням, нелегкій долі української жінки. 

 Катерина Афанасіївна на основі українських традицій, у своїй мистецькій  манері створила ляльки-мотанки за мотивами творів видатних українських письменників – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Ліни Костенко (Маруся Чурай), героїв українських казок та казок народів світу.

Є в колекції майстрині великодні ляльки, ляльки-травниці, а ще ляльки, які представляють різні народи. Як зізнається сама мисткиня із Більче-Золотого, найбільше їй подобається створення ляльок-україночок. Свого часу в умілих руках Катерини Бутовської народилась колоритна вісімдесятисантиметрова лялька-мотанка, виготовлена у стилістиці борщівського костюма. Пані Катерина може дуже багато розповідати про кожну свою ляльку, про історію і задум її створення.

Катерина Афанасіївна переконана, що українська лялька-мотанка набагато краща закордонних ляльок Барбі, Сінді чи інших іноземних іграшок з їх хімічними барвниками і складниками. Адже традиційні українські ляльки ще нікому не завдали шкоди, бо виготовлені вмілими руками, від щирого серця і з натуральних матеріалів! Такий сувенір як лялька-мотанка, особливо виготовлений власними руками, може стати родинним оберегом та родинним спадком, котрий увібрав у себе вікові знання і традиції.

До речі, пані Катерина довгі роки працювала з дітьми як вчителька української мови і літератури у Більче-Золотецькій загальноосвітній школі, а зараз жінка - на заслуженому відпочинку. Але й сьогодні педагог часто зустрічається зі школярами та дорослими, щиро ділиться секретами своєї творчої скарбниці, проводячи майстер-класи, читає власні вірші на поетичних зустрічах.

СИЛЬНИЙ ДУХОМ (Мирослав Васильович Курляк із села Дзвиняч Заліщицького району – майданівець та учасник бойових дій)

Доля кожної людини, здебільшого, – непроста… Але той, хто у часи новітньої історії України пройшов Майдан і торував дороги війни проти російсько-сепаратистського агресора, відстоюючи незалежність  нашої держави, має власний погляд на життя.

Мова піде про нашого земляка із села Дзвиняч Мирослава Васильовича Курляка, який у свої 56 років має особливе світобачення, що ґрунтується на досвіді боротьби, перемог і важких втрат. За його плечима – мирна професія маляра-штукатура. Але у відповідальний момент, коли розпочалась Революція Гідності, Мирослав Васильович вже з грудня 2013 року був на Євромайдані, влившись до Восьмої Афганської сотні Самооборони Майдану, у складі якої були переважно ветерани війни в Афганістані.

Як підкреслив Мирослав Курляк, її сотником був добре відомий в нашій країні український військовик і громадський діяч, ветеран війни в Афганістані, заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану, кавалер численних орденів та медалей, активіст Революції Гідності, потім - учасник війни на сході, Герой України Олег Міхнюк. На жаль, Олег Іванович загинув на полі бою в Луганській області у серпні 2014 року.

Мій співрозмовник, згадуючи часи перебування на Майдані, стверджує, що після пережитого його власний день народження 22 січня асоціюється з першими жертвами Майдану – вбивством Сергія Нігояна, Михайла Жизневського та Юрія Вербіцького. А ще для Мирослава Курляка важливо те, що 22 січня – це День Соборності України.

Під час Майдану в Києві Мирослав Курляк познайомився з багатьма патріотами, які стали його справжніми друзями, побратимами, мова йде не тільки про українців, але й  представників інших національностей, які вбачали боротьбу за незалежність України та європейські цінності теж і своєю справою честі та гідності.

На превеликий жаль, панові Мирославу довелось бачити багато смертей на Майдані. «Ми говоримо про Небесну Сотню, але в той час пропали безвісти і загинули значно більше, ніж сто патріотів», ­­- стверджує М.Курляк. 

Багато фактів згадував ветеран, зокрема і пожежу в Будинку профспілок України, де був розташований Штаб національного спротиву на Євромайдані. Будинок майже повністю згорів під час подій 18-20 лютого 2014 року. «Коли «профспілки» горіли, я осліп, довелось пройти операцію на очах», - зазначає співрозмовник. А ще говорить про сильний дух спротиву на Майдані, який став основою створення збройних формувань бійців, що пішли на війну захищати незалежність України просто з Києва.

Мирослав Курляк став добровольцем Національної гвардії України. Батальйон був сформований із членів Самооборони Майдану та пізніше названий на честь Героя України, генерал-майора внутрішніх військ МВС Сергія Кульчицького. Майже 500 добровольців вирушили до села Нові Петрівці Київської області на полігон. Там майбутні нацгвардійці вивчали основи рукопашного і тактику вуличного бою, вчилися діяти у складі відділення, пройшли вогневу підготовку та практичні стрільби.

«Сьогодні, за п’ять років війни, Збройні Сили України відповідно переоснащені. А тоді, у 2014 році, ми пристрілювались у Петрівці з автомата – одного на трьох бійців! Але ми пройшли бої на Майдані і вже тоді були згуртовані, - наголосив Мирослав Васильович. - Хлопці рвалися у бій і готові були помститися окупантам за смерть, за загибель своїх побратимів і вичистити нашу землю від російсько-сепаратистської зарази. Одну частину своєї справи ми зробили. Для нас війна стала продовженням Майдану: барикади посунулися у Донецьку область». А далі були і Савур-Могила, і Слов’янськ, і гора Карачун, і Дебальцеве…

Ветеран АТО Мирослав Курляк (справа) та його друг Андрій Потапов, який нещодавно повернувся із зони бойових дій.

Майже 7 місяців перебував на передовій М.Курляк. Жахлива трагедія 5 січня 2015 року спричинила до його важкого травмування. Сьогодні Мирослав Васильович має інвалідність і проблеми зі здоров’ям. Тоді, під час здійснення ротації добровольців і військовослужбовців за контрактом Національної гвардії України в зоні проведення АТО, біля села Міньковка у Донецькій області сталася аварія: зіткнулися військовий автомобіль КрАЗ і автобус «Богдан». Було важко травмовано понад 20 бійців. А серед них – Мирослав Васильович. У штабі АТО заявили про 12 загиблих. Ще один боєць з числа потерпілих на Артемівській трасі в Донецькій області помер від отриманих травм у столичній лікарні. М.Курляк лікувався у Центральному госпіталі МВС України. Але, як не прикро, проблеми зі здоров’ям у нього залишилися…

Учасник Революції Гідності, ветеран АТО М.Курляк має низку нагород, які засвідчують про його мужність і віддане служіння Україні. Це – орден «Лицарський Хрест України», яким нагороджують за участь у боях за незалежність України і проявлені при цьому мужність, хоробрість і героїзм, а також нагрудний знак «Патріот України», медаль Української Спілки ветеранів Афганістану «За звитягу», відзнаку «Батальйон ім.генерала Кульчицького», медалі «Захиснику України» та «Сильному духом» Національної гвардії України.

Учасник бойових дій М.Курляк отримав також медаль «За жертовність і любов до України» - відзнаку Української православної церкви Київського патріархату, та підтверджуючу нагородну Грамоту. Цією медаллю нагороджують за прояв активної громадянської позиції, героїзму, самопожертву в ході Революції Гідності, захист України на Донбасі.

Гордістю М.Курляка є також медаль «Герой України генерал-майор Кульчицький», яку вручив йому командувач Нацгвардії України Ю.В.Аллеров.

Мирослав Васильович – людина сильна духом, має тверду громадянську позицію, адже, як переконаний він та його побратими, величезні зусилля, як і жертви численних патріотів України, не мають бути марними! 

Оксана Дяків, член Національної спілки журналістів України