четвер, 26 вересня 2019 р.

ОСВІТЯНИН ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ ДЯКІВ – У ТОП-50 ФІНАЛІСТІВ ПРЕСТИЖНОЇ ПРЕМІЇ GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE



Наш земляк, учитель всесвітньої історії, історії України, основ здоров’я та громадянської освіти Заліщицької державної гімназії Тернопільської області Василь Дяків увійшов у ТОП-50 фіналістів престижної премії Global Teacher Prize Ukraine. Таку приємну новину озвучили 15 серпня 2019 року представники громадської організації «Освіторія», яка є засновником цієї національної премії. Наразі конкурс на звання найкращого вчителя триває і до 31 серпня ми дізнаємося, хто входить у десятку найкращих педагогів, а 5 жовтня озвучать прізвище переможця премії. У нагороду він отримає 250 тисяч гривень, поїздку у Дубай на Global Edukation & Skills Forum у березні 2020 року, один рік навчання від «Освіторії» та цінні призи.
Загалом на участь у премії поступило 2900 заявок від учителів з усієї України. Обирались ТОП-50 вчителів незалежним журі у трьох областях: Харківській, Вінницькій та Київській. Пізніше автоматизована комп’ютерна система виводила середній бал і визначала п’ятдесят анкет з найвищим балом. Отож, ввійти у п’ятдесятку найкращих – це вже велика перемога. Проте, щиро віримо, що Василь Дяків дійде і до фіналу, адже праця педагога із тридцятирічним стажем того вартує. Свою роботу він надзвичайно любить і намагається знаходити і впроваджувати різні підходи до навчання дітей. Василь Григорович користується авторитетом як серед колег, так і серед учнів.
До речі, на участь у престижній премії Global Teacher Prize Ukraine із Тернопільської області було подано понад 60 заявок учителів. Усі умови організаторів  В.Г.Дяків виконав відповідально та креативно, і, власне, відразу після приїзду з одного із етапів премії – співбесіди, нам вдалося зустрітися в Тернополі з Василем Дяковим і поспілкуватися як про сам конкурс, так і про освітянські будні педагога. З усього було видно, що досвідчений педагог справді займається справою свого життя і, маючи за плечима великі практичні знання, продукує чимало ідей і власних пропозицій, які мають право бути реалізованими.
Участь у премії Global Teacher Prize Ukraine для Василя Дякова є не першим конкурсом. До цього він неодноразово займав другі місця у різних номінаціях всеукраїнських конкурсів: як заступник директора, вчитель історії, педагог-організатор та керівник гуртка. Навесні цього року Василь Григорович отримав заслужене звання «Учитель року-2019». Беручи участь у свого роду освітянських змаганнях, найважливішим для мого співрозмовника є не результат, а сам конкурс, під час якого відбуваються певні процеси.
«Результат, звичайно, тішить. – каже він, - але сьогодні це - успіх, а завтра життя продовжиться, прийдуть інші діти, сформується інше освітнє середовище і зміняться підходи. Тому, на якій посаді би не працював, я завжди керуюся принципом та іншим раджу розвиватися у тому, що їм до душі. Якщо заняття не подобається, потрібно шукати своє».
Також знаходити власні підходи до навчання радить Василь Дяків учням і їхнім батькам. Він пропонує ламати стереотипи, до яких усі звикли, і шукати альтернативу класно-урочній системі в індивідуальному та дистанційному навчанні, адже не всі учні сприймають матеріал з однаковою швидкістю і не всім до вподоби ті чи інші напрямки навчання. Не кожен школяр може висидіти сім чи вісім уроків по 45 хвилин. Проте зміни у нашій свідомості та державній освіті, на жаль, пройдуть ще не скоро, вважає педагог, який все-таки мріє ще попрацювати у державній (комунальній) школі з комфортними для навчання учнів умовами. А наразі докладає максимум зусиль до впровадження освітніх процесів, жодного разу не пошкодувавши про вибрану професію.
«Стати вчителем я вирішив ще у дитинстві, - розповідає Василь Григорович, - оскільки педагогами були мої бабуся і мама.  А першою ученицею для мене була молодша на десять років сестричка, з якою я займався вдома».
Педагогічний шлях для Василя Дякова розпочався у дев’ятнадцять років, відразу після закінчення Чортківського педагогічного училища. Відтоді, з перервою на службу в армії, він не перестає трудитися на вчительській ниві, щоразу удосконалюючись та навчаючи все більше учнів. Зараз вони щиро вболівають за улюбленого вчителя і бажають йому перемоги у престижній премії. Тож і вболіваємо за те, щоб заслужена праця педагога була оцінена достойно і незалежно від результатів конкурсу Василь Григорович продовжував отримувати насолоду від роботи, сіяти розумне, вічне і добре…
 Любов ТИМЧУК,
журналістка, м. Тернопіль

понеділок, 23 вересня 2019 р.

Міжнародний басейновий конкурс «Барви Дністра-2019»


Міжнародний басейновий конкурс «Барви Дністра-2019»

 У 2009 році у м. Одеса вперше пройшов конкурс «Барви Дністра». Результати конкурсу були настільки вражаючими, що організатори прийняли рішення зробити конкурс «Барви Дністра» щорічним та міжнародним. З  2010 по 2018 рік оргкомітет конкурсу був в Басейновому управлінні водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну (колишня назва Львівське облводресурсів) (м. Львів), з 2019 року - в Дністровському басейнового управління водних ресурсів (м. Івано-Франківськ).
Тема Міжнародного басейнового конкурсу «Барви Дністра – 2019» : «Скажемо НІ пластику в Дністрі».
У 2019 році конкурс триватиме з 22 березня по 1 жовтня. Номінаціями конкурсу є: «Малюнок», «Фоторобота», «Відеофільм, слайд-шоу», «Захід з оздоровлення водних ресурсів», «Твір, оповідання, вірш, науково-популярна стаття».
До участі у конкурсі «Барви Дністра» запрошуються учні, студенти та викладачі загальноосвітніх, професійно-технічних, позашкільних та вищих навчальних закладів усіх форм власності, водокористувачі басейну Дністра на території України та Молдови.
Кожний учасник може подати до двох робіт за адресами:
-   76014, м. Івано-Франківськ, вул. Академіка Сахарова, 23 А, Дністровське БУВР;
-   79017, м. Львів, вул. Родини Крушельницьких, 14, БУВР Західного Бугу та Сяну.

Детальна інформація про умови конкурсу розміщена на сайті Дністровського БУВР.

четвер, 19 вересня 2019 р.

Оксана Дяків "Дністрянка" із квітки сонця"


Олія "Дністрянка" із квітки сонця



Майже 20 років присвятив розвитку власної справи засновник запатентованої торгової марки соняшникової олії «Дністрянка» Богдан Михайлович Поліщук із Іване-Пустого на Борщівщині.

Недарма ми називаємо соняшник квіткою сонця, адже ця світло- й теплолюбна рослина під час свого дозрівання протягом дня постійно повертається за сонцем. Зрозуміло, що якість майбутньої олії значною мірою залежить від стану насіння: рівня його олійності, вологості та терміну дозрівання. 

А ще необхідно, щоб обладнання з виробництва олії було добре налагоджене і належно працювало. Ось цьому завданню й були присвячені нещодавні профілактично-ремонтні роботи, які, як розповів Богдан Поліщук, були проведені перед початком нового сезону з виробництва олії «Дністрянка». Спеціаліста запросили з міста Кропивницького.

На цей час керівник співпрацює з фермерами з Хотинщини, що на Буковині, адже там соняшник дозрів раніше, і виробники вже надали сировину. Тож новий сезон розпочато, і до праці приступили восьмеро працівників, яким Б.Поліщук надає робочі місця.

Виробництво соняшникової олії є одним із найбільш популярних видів бізнесу в Україні. Тож приємно, що в Іване-Пустому розвивається місцеве виробництво цього цінного продукту.

 

Оксана Дяків



понеділок, 16 вересня 2019 р.

Оксана Дяків. Вірші для дітей "Я розмалюю небо!"



ЧАРІВНІ БАРВИ

Я розмалюю небо! В фарбах –  
Червоних, жовтих, голубих –
Скупаю землю, в літніх барвах!
В зими й весни позичу хист...

Сніжинка сіла на долоню –
І розтопилася в руках.
Зима вступає в царювання:
Гряде по осені стопах…

ВЕСЕЛА ПІСЕНЬКА

Сонечко на небі встало,
Личко вмило й заспівало:
«Я – ясненьке сонечко,
Сяю у віконечко,

Діточок розбуджу,
Радість в них пробуджу!»
Цілий день воно співало
Та усмішки дарувало!

СОНЦЕЛИКЕ ЛІТО

Сонцелике літо!..
Половіє жито...
Край туманом вмитий.
Молоком ранковим
Сягнув виднокола,
Узявши в окови
Води та діброви –
Земленьку навколо.
Стиха трави шепчуть.
Косар косу клепче,
Сонне царство будить:
«Ідіть в поле, люди!..»

ЛІСОВИК

Лісовик, лісовик,
Ти лякати діток звик,
Ти по лісі стриб та стриб…
Дай мені зірвати гриб,
Ще й суничку ту малу
У червонім каптурку!
І дозволь пізнати ліс,
Щоби радість він приніс.
Дай мені ягід зібрати,
Щоб принести мамі в хату!



Кольорові вушка

Вушка у всіх нас бувають різні.
Влітку від сонця – мов ягоди пізні.
Зима пофарбує вушка синеньким.
А осінь прикрасить їх золотеньким.

Ніжно-рожеві вушка в маляти,
Коли йому тихо наспівує мати...
Всі ми – кмітливі, веселі й чудові.
Добре, що й вушка у нас кольорові!


ПРОЩАННЯ

Пташки у вирій сумно відлетіли.
Ген осінь стукає дощами у вікно,
А квіточки немовби засмутились,
Що скоро прийде їх зимовий сон.

Осіннє листя враз кружляє в танці
І падає на землю килимком.
Десь пробігають ще сіренькі зайці,
Сумуючи за літечком й теплом…


ПОРИ РОКУ

Юна Весна вбралась в квіти барвисті.
А Літо – зелене і променисте.
Осінь іде по дорозі у листі.
Бачим калюжі та дощ, як намисто.

В шубку вдягнулась бабуся Зима:
Хутра такого ні в кого нема!
В хустці пуховій ходить бабуся,
Дітям поскаржилась: «Літа боюся!»

БЕРЕЗЕНЬ

Рвуть дерева натужно березневі вітри,
Горобці, наче ноти, обсіли дроти.
Сонце з хмарами водить у небі гопак,
А морзянку вистукує дятел у такт!..


ПАХУЧИЙ ТРАВЕНЬ

А повітря так пахне каштанами!
Десь зависли у небі грози.
Райські яблуні квітнуть заново.
Ловить сонце в пелюстки мімоза.

Будять птахи ріки мовчання,
І щебечуть у парках діти,
А травневе весняне світання
Материнським цілунком зігріте…


ОСІННІЙ ОБРАЗОК

Осінь, золотом оздоблена,
Шаллю-туманцем огорнена,
У садів розкішній рамі
Манить стиглими дощами.

Сипле перлами-росинками,
Горобини намистинками.
Вітер свище-співа в зливу,
Виколисуючи зиму…

ЗАХОВАЛОСЯ СОНЦЕ

Заховалося сонце за хмарами.
Стиха падають краплі на гай.
Чорний лебідь втомився туманами,
Срібнодзвінно зітхає: «Прощай!»

Сизий голуб каменем кинувся
До солодкого літа – і зник…
Сум посипався горошинами
Із осіннього плаття журби… 


ВІТЕР

Вітер рвучко шарпа віти:
Хоче ліс він оголити,
Зрива хустки і сорочки,
Крутить вихором листочки.

Сонце заховалось в хмари.
Вітер гонить їх в Стожари,
Зачіпає за верхівки,
Соснам вішає на гілки.

Буйний вітер, бистроногий,
Сильний, панівний, розлогий,
Краєм над Дністром гуляє –
Хвилі в серці підіймає...


СНІГ

Ось і грудень. І випав сніг.
Припорошив дороги, дерева
І кружляв у повітрі, як міг:
Заперечить тепло йому треба...

Так і в серденьку –  радість… і лід…
А зима поступатись не хоче.
Та життя – як пташиний політ –
Сум – і щастям осяяні очі…


БЕРІЗКА       

Криштальна паморозь берізку закувала.
Як наречена, неповторна  стала!
Фату мережану пустила ніжно долі
Серед братів-сестер, задуманих і голих.

Зачарувала білокора сіру тишу.
Та вітерець красуню не залишив:
Він трепетно розгладжує їй коси,
Майстерно снігом запліта волосся…

             
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ

Коли ніч стука у віконце,
А сонце вже лягає спати,
На санчатах Миколайчик
Їде-їде в кожну хату.
Подарунки роздає він
Всім чемненьким дітям,
А нечемним – лиш лозу.
Й так по цілім світі!
Коли ранок настає,
Поверта додому.
Миколай радіє щиро,
Хоч долає втома…

четвер, 12 вересня 2019 р.

«СЛОВОДЗВОНИ» ПАВЛА МАМАЛИГИ


Газета «Колос» писала про цьогорічний ювілей заліщанина, громадського діяча, поета, музиканта, педагога Пав­ла Семеновича Мамалиги, якому виповнилось 85 років. Днями у редакцію завітала шанувальниця його творчості й принесла збірочку поезій «Мої чотири передвиборчі словодзвони», яку свого часу власноруч підготував та оформив автор. У книжці містяться глибокі філософські поезії Павла Семеновича, в яких водночас він дає політичну оцінку подіям у нашій державі та закликає не бути байдужими до майбутнього України.

Ось як поет, який публікує свої вірші під псевдонімом МАПАС, засвідчує свою громадянську позицію у «Словодзвоні» першому «Я – проти рабства! Я – за свободу!»:
  
Я – проти рабства! Я – за свободу!
За рідну землю мого народу!
За рідну мову! За рідну пісню!
За святу правду ту історичну,
Яку в нас крали хижі сусіди
Й брехнею душі наші труїли
Впродовж пекельних віків неволі,
Щоб ми не вийшли з неї ніколи!..
Та все ж ми вийшли, – нам Бог дав силу,
Щоб жахи пекла нас не спинили!..
…Й ми йдем в світ вільний, хоч печуть рани;
Й «п’ятиколонці» нас пхають в ями;
Й підступно ставлять нам скрізь капкани;
Й кров з сердець смокчуть, й мізки дурманять;
А закордонні їх «меценати»
Лиш ждуть нагоди – нас розтоптати!..
Ні! Не діждуться!.. Вже Україна
З мли виринає в сяйві прозріння
І вже формує потужну силу,
Щоб вона Тризуб в зажер встромила!..
Щоб в нас збудила дух предків наших,
Щоб світ нащадків Кия побачив!
…Й в мені ця сила озвалась, й знову
Я буду бити у дзвони слова,
Щоб сплячка рабська нас не вялила,
А кров козацька в серцях кипіла!..

Глибиною думки вражає і «Словодзвін» другий «Ми є нація! Побудуймо ж вкраїнську Вкраїну!», зокрема:
…Українці, шануймо усіх
Гостей ввічливих у нашій хаті,
Та не варварів-зайдів лихих,
Що нас прагнуть зухвало топтати.

Українці, шануймо усіх
Та заставмо їх нас шанувати,
Щоб знов з нас не робили калік –
Ницих «гоїв», «хахлов» меншовартих!..

…Вкрали ж вже «українець» у нас
В нашім паспорті й в нім «намаралі
Язиком втарим», хоч по цей час
У державний «язик нє прапхалі»;

Та продовжують пхати, бо їм
Наша мова – «істок аллєргії»,
Що валуєвським духом гнилим
В «язикє» їх імперськім ще тліє!..

Й тому мова в «нардєпов» така:
«Двуязич’є і суржикпріправи».
Лиш тоді «нє суют язика»,
Як гугнявлять нам кальки-«присяги»…

Нашу мову «швиряют і жмут»
Від столиці – до півдня й до сходу;
Дай їм «другу державну» – доб’ють
І на заході «першу» до скону!..

Знають задирці: без мови народ –
Птах, в якого обскубані крила;
Не сягне він жаданих висот,
Хоч махатиме крильми щосили!..

У «Словодзвоні» третьому «Нам доля шле нове випробування!» дороговказом для сучасників можуть стати такі рядки:
Відкиньмо всі зневіри, скрути, кризи
Й здіймім над світом наш іскристий Тризуб,
Щоб той «двуглав» не дзьобав нас звисока,
А тямив, що вколотись може в око!..

Сьогодні багато розмов точиться навколо тексту нашого Державного Гімну. Павло Семенович Мамалига пропонує в своїй збірочці і свій варіант Гімну на музику М.Вербицького. Це – «Словодзвін» четвертий «Піднялась знов Україна!» (осучаснений Гімн України). Ось уривок із цього тексту:

Піднялась знов Україна
На клич слави й волі.
Кинула знов мужній виклик
Віковій недолі:
Розірвала рабські пута
Ворогів лукавих!..
Тож кріпімось, українці,
У вільній державі!..

Приспів:
Душу й тіло положили
Предки за свободу;
Ми продовжим святу справу
Козацького роду!..

Зацікавлює уважного читача і виклад деяких фрагментів автобіографії, яку пропонує П.С.Мамалига: «Учитель (пенсіонер), поет, самодіяльний композитор, диригент, громадський діяч. Уродженець м.Заліщики Тернопільської обл. (р.н. – 1934). Освіта – вища (математична) і середня (музична). Колишній активіст Народного Руху України та голова-засновник Заліщицької районної філії Української Гельсінської Спілки, член Українського комітету «Гельсінкі-90» (Всеукраїнське товариство репресованих), учасник Помаранчевої революції (додамо: активіст і трибун Революції Гідності – ред.).
У радянські роки (1959-1972) викладав креслення й математику в Заліщицькій середній школі. У кінці цього періоду (1967-1971рр.) проштовхував дещо зі своїх віршів і пісень до районної газети (останні вірші – під псевдонімом МАПАС). Почав пробиватись і до деяких обласних газет, та раптом всі публікації чомусь припинились… Чому? – зрозумів тоді, коли «запросили на співбесіду» до …КДБ! Це відбулось у Тернополі, де починав заочно навчатись в музучилищі, працювати у вечірній музшколі та керувати хором обласної лікарні; попрацював там лише один навчальний рік (1972-1973).
З приходом незалежності України відкрився доступ не лише до газет, а й до журналів, але публікувався нечасто, свою громадську діяльність, почату в час «перебудови», продовжував і далі… Тільки після того, як розвіялись всі «помаранчеві» сподівання, почав готувати до видання окремої збірки своїх поетичних і музичних творів, та ба! Життя склалось так, що й досі жодної збірки видати не зміг…»
Завершуючи короткий огляд збірки поезій Павла Семеновича Мамалиги, наголосимо: наш заліщанин – не просто творча особистість, але справжній патріот України, який має тверді погляди і переконання…

НЕ СМІЙТЕСЯ, ЧУЖІ ЛЮДИ!»
Встане Україна
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
(Прикінцеві рядки вірша
Т.Шевченка
«Стоїть в селі Суботові...»)

О! Які слова пророчі
Нам, батьку-Кобзарю,
Ти лишив, щоб ми не скніли!..
Й тому їх вкладаю
В свої кличні «словодзвони».
Які шлю Вкраїні...
Тож хай, батьку, твої слова
В цих «дзвонах» полинуть.
По землі нашій змарнілій
Й додадуть нам сили,
Щоб ми Святий Заповіт Твій
Таки довершили!..
Щоб зраділи в душах й мертві,
Й живі оживились.
Й ненародженим у спадок
Скарб волі лишили!
...А поки що, моє серце,
Пульсуй-бийсь сильніше;
Пробивайсь «дзвонами» в кожне
Серце українське;
Буди в серцях клич благальний
«Послання» Шевченка,
Щоб обнялись брати й від здирць
Рятували неньку!
Вслухайсь уважно в мої «дзвони», брате,
Й добре подумай, кого обирати!..
Не чекай волі в «своїй хаті скраю»,
А йди до волі - й тебе привітає!...

МАПАС

На фото: П.С.Мамалига у молоді роки.