Презентація книги-реквієму «Не стихає чорнобильський біль» світлої пам’яті заслуженого журналіста України, багаторічного редактора газети «Свобода» Миколи Ротмана

В арт-світлиці Бункермузу в травні 2019 року відбулася презентація книги-реквієму  «Не стихає чорнобильський біль»  світлої пам’яті заслуженого журналіста України, багаторічного редактора газети «Свобода» Миколи Ротмана.  Це хроніка подвигу чорнобильців Тернопільщини: велика і копітка праця, яку започаткував Микола Якович. До завершення книги залишалося зовсім небагато…

На захід зібралися друзі автора книги, чорнобильці-ліквідатори, журналісти, донька і син Миколи Ротмана, які взяли активну участь у формуванні згаданого видання. З присутніми спілкувалися заступник голови обласної організації інвалідів ВГО «Союз Чорнобиль України» Олександр Деркач, член правління ВГО Сергій Ващук, Надія Ротман, письменник і редактор книги Володимир Барна,  учасник бойових дій в Афганістані  Євген Філь, голова обласного комітету ветеранів ядерних випробувань Богдан Газилишин тощо.

Книга рясно проілюстрована світлинами, на яких зображені наші краяни під час перебування безпосередньо у зоні чорнобильського лиха. У розділі «Спогади очевидців» представлені шістнадцять районів області. Багатьох із цих людей, на жаль, вже немає серед нас: втративши здоров’я – втратили незабаром і життя. Авторами інтерв’ю є відомі тернопільські журналісти – Микола Ротман, Галина Сіра, Софія Лінчевська.

«Евакуація – це величезне несподіване нещастя, яке викликає шок і розгубленість. Це – історичний ураган, який вириває людину з корінням із рідного грунту, і дуже складно після цього відновити життя в його звичній формі»,  – згадує полковник внутрішньої служби, інвалід 2 групи Ярослав Королюк. А «Лист матері загиблого чорнобильця»… Неможливо читати без хвилювання (цитую окремі рядки): «Лише 29 квітня я дізналася, що тебе немає на цьому прекрасному світі. Як було мені важко пережити твою смерть. На кого ж залишив мене? Знаєш, якби не Олена, я б, мабуть, не витримала цього горя. І що ти бачив за своє коротке життя? Зростав без батька, обрав професію пожежника. Чому я дозволила тобі зробити такий вибір? Твій тато теж загинув під час гасіння пожежі, коли тобі було лише 2 роки. А ти, сину, так і не дізнався про головне: що незабаром станеш татом. Олена про це не встигла тобі сказати. Уявляю, як би ти зрадів такій новині. Я тяжко пережила твою смерть. Навіть не маю твоєї могили, щоб піти до неї, бо могилою став четвертий реактор АЕС…». (Записала Марія Томунь. С. Поділля Заліщицького району). Спогади учасників-ліквідаторів надто болючі, щоб про них не пам’ятати. Тому дуже важливим є той факт, що школи і бібліотеки вже отримали книги.

У книзі поезія двох талановитих поетів – Оксани Дяків із Заліщиків «Зоря Полин» та члена НСПУ Володимира Кравчука «На відкриття в Збаражі пам’ятника жертвам Чорнобиля». У статті «Від упорядника» Микола Ротман дає глибокий і розгорнутий аналіз: чому стався цей апокаліптичний вибух, що йому передувало і чи насправді мирний атом – мирний? «Великі обсяги радіоактивних матеріалів – 12 трильйонів одиниць радіоактивності, названих «бекерелями», були викинуті в навколишнє середовище головним чином протягом перших десяти днів. Найзгубніший вплив на здоров’я людей і природу мали ізотопи йоду і цезію. У результаті вибуху в атмосферу викинуто в 400 разів більше радіоактивного матеріалу, ніж від атомної бомби, скинутої на Хіросіму».

Мені здається, що людство ще й досі до кінця не усвідомило величезної ролі українських захисників, які у ті страшні дні і ночі гасили пожежу. Якби не вони, що могло би бути з нами, зрештою, з Європою? Сумно, що ті з них, хто залишились інвалідами і продовжують виживати, забуті і кинуті чиновниками від влади напризволяще…

Валентина СЕМЕНЯК

http://svoboda.te.ua/ne-styhaye-chornobylskyj-bil/

Смачна олія «Дністрянка» - до вашого столу! Засновник запатентованої торгової марки олії «Дністрянка» - Богдан Михайлович Поліщук (село Іване-Пусте, Борщівщина)

 Без соняшникової олії жодна господиня не уявляє собі приготування смачних та корисних страв. Про виробництво такої важливої складової української кухні багато років поспіль дбає засновник запатентованої торгової марки олії «Дністрянка» Богдан Михайлович Поліщук.

54-річний досвідчений фахівець олійної справи – уродженець села Іване-Пусте, що на Борщівщині. Тут він закінчив школу, пізніше відслужив у внутрішніх військах у місті Чита, на Забайкаллі. Потім навчався у Львівському автодорожньому технікумі. Як спеціаліст-автодорожник працював на асфальто-бетонному заводі в смт. Велика Березовиця. Є у трудовій біографії Богдана Поліщука і період роботи експедитором у колишньому колгоспі «Поділля», що обробляв землі сіл Іване-Пусте та Збручанське.

Але, врешті, Богдан Поліщук разом із дружиною Галиною Петрівною вирішили у 2000 році розпочати свою власну справу в рідному селі. Як стверджує пан Богдан, оскільки не було великих коштів, щоб одразу вкласти в олійню, розвивалась справа поволі, можна сказати, кустарно. До поставленої мети йшли дуже довго. Спочатку використовували тільки один маленький станок для виробництва олії, пізніше придбали потужніший. А вже за 19 років щоденної праці в Іване-Пустому повноцінно працює виробничий цех «Дністрянка» і цех з розливу олії та її фасування. На його території також працює кіоск із продажу готової продукції місцевим мешканцям.

 Рідне село пана Богдана розташоване на межі кількох областей.  Тернопільщина, Чернівеччина та Хмельниччина стали для працьовитої родини ринком збуту запашної продукції. Олійний цех «Дністрянка» купляє соняшник і ділові відходи соняшника для власних потреб на переробку і продає олію рафіновану і нерафіновану, розфасовану в ємності від одного до десяти літрів, як і макуху соняшникову.

До речі, якщо Богдан Поліщук керує виробництвом, його дружина Галина Петрівна веде бухгалтерський облік та звітність, то 28-літній син Сергій відповідає за транспорту реалізацію готового товару, постачаючи в магазини та на ринки. Торгова марка «Дністрянка» систематично тричі на рік представляє свою продукцію на великих ярмарках у Тернополі.

Підприємець Б.Поліщук підтримує місцевих виробників-партнерів, закупляючи соняшник у фермерів середньої руки та дрібних приватників.

Керівник олійного цеху «Дністрянка» співпрацює з місцевою владою в особі сільського голови Іване-Пустого Василя Івановича Гаврилюка, допомагаючи вирішувати певні соціальні питання життя села.

У виробництво олії вкладає душу не тільки вся сім’я Поліщуків, але й залучені до виробництва ще восьмеро найманих працівників. А це – робочі місця, сплата податків у бюджет. Отож, смачна, ароматна і корисна соняшникова олія від торгової марки «Дністрянка» може стати невід’ємним атрибутом кожного столу!

Оксана Дяків

Пісня "Материнське чекання". Виконує дует "РозМарія". Музика Романа Калинича. Слова Оксани Дяків.

РОЗМОВА З ПОЕЗІЄЮ ОКСАНИ ДЯКІВ

Поетичне слово завжди чекає, щоб до нього звернулись. І тоді воно промовить на повен голос… До мене заговорили твори Оксани Дяків зі сторінок її книжок «Гармонія протилежності», «Вікно думок», «Душа тисячоліть шукає себе в слові», які на моє прохання принесла мені завідуюча місцевою бібліотекою Оксана Михайлівна Гандзюк, за що я їй дуже вдячна, адже користуюся послугами бібліотеки з 1959 року! Ми також спілкувались із бібліотекарем про книжки, подаровані мені різними авторами з їхніми дарчими написами, що для мене дуже дорого і пам’ятно.

Виконую багато домашніх справ, значних і не дуже, а книжки Оксани Дяків знову і знову кличуть мене до себе, але є ще ночі, коли можна начитатися вдосталь. Багато чого опрацьовую детально, вдумливо, але роботи ще дуже багато, щоби написане стало мною усвідомленим, близьким, моїм новим надбанням для розумі та серця.

Знаю Оксану Дяків як редактора газети «Колос», а завдяки її книжкам можу високо оцінити працьовитість  і талант цієї людини.

Очевидно, що авторка доклала багато зусиль, наприклад, щоб написати прозову літературно-публіцистичну дослідницьку книжку «Душа тисячоліть шукає себе в слові»,  в якій матеріали про знаних письменників та митців і про рідну мову як ознаку національної ідентичності, і про борців за волю України. У віршах і прозі  літераторки – погляд на складну історію боротьби нашого народу за незалежну Україну. Я – 1940 року народження і багато пам’ятаю  та знаю про минулі прожиті роки. Читаючи написане О.Дяків, я ні в чому не можу і не хочу їй заперечити, бо мої думки, переконання співзвучні з написаним.

Особливо торкнула мою душу публікація «Магія любові до землі святої», присвячена пам’яті В. Г. Дрозда, яка написана авторкою блискуче, хвилююче, правдиво і талановито.

Ми разом із Василем Григоровичем закінчували Чортківське педагогічне училище в 1958 році. Я добре знайома з його творчістю, ми часто спілкувалися, Василь Григорович Дрозд ділився своїми творчими здобутками.

Дуже вразили мене поезії збірки «Гармонія протилежності». На очах – сльози, а в душі – сум’яття. Образи важливі, дорогі та близькі моєму серцю. Читання поезій не може бути легким чи бездумним, бо в них криється філософський поетичний образ, який треба осмислити, зрозуміти:

Жінко, нене, донечко ласкава,

В радості, у праці чи в журбі

То зринаєш, мов казкова пава,

То вербою гнешся до землі…

           («Трилика Мадонна»)

Коли вчитувалася, порівнювала, сприймала поетичні образи, запам’яталися мені вірші «Життя шліфує, наче камінь», «Мої Заліщики», «Отчий край», «Вимір часу», «Україні», «Поезією пахне осінь», «Гуцульські мотиви»,  «Злива», «Заробітчанство», «Зоря-полин», «Лесин вогонь», «Наша книга», «Пісок років», «Зрілість»… Адже такими близькими і зрозумілими стають рядки авторки для тих, хто переступив уже поріг зрілості чи навіть старості:

І що залишається, любий мій друже,

Натомість – без юності шат?

Невже порожнеча, мов голос у лузі,

А доля – фіксація дат?..

Я відкрила для себе поетесу, яка словом, пером вирізьблює метафоричні картини, цікаві й непередбачувані: «пісок років»  – біжать літа, сиплються безперервно, наче дрібний пісок; «Спраглими вустами шамотись / Спекою порепана верба»; «Сум посипався горошинами/ Із осіннього плаття журби», «Зерна доль у колосі життя», «Не заріжмо долю без ножа!» та ін.

А як ненав’язливо і логічно написані рядки, посвячені Тарасові Шевченку!

«Кобзар» Поета – мужня доля,

Письма Святого вічний код.

В нім – гнів, страждання, поступ, воля,

Нескорений і в рабстві наш народ!

(«Духовний лідер»)

Після такого вірша хочеться читати, пізнавати ще глибше й ширше творчість нашого Пророка, осмислювати його по-новому, бо Тарас Шевченко – завжди сучасний.

Не залишають байдужим також інші цікаві поетичні образи Оксани Дяків:

Карпатський дар – розкриленість, опертя

У трембітанні зболених трембіт.

І дзвонить Бог в живе буття опертя,

Склепінням душ виліплюючи світ.

(«Гуцульський світ»)

Не сприймаймо чорно-білим світ:

Кольорова гама – сонця світло…

(«Проникновенне»)

Я не прощаюся з книжками Оксани Дяків, бо хочу не раз повертатися до них, щоб переживати знову почуття глибокого естетичного задоволення від прочитаного.

У Вічності душа не вмре, не згасне,

Не втратить первозданних барв красу.

І небуттю той образ не підвладний.

В поезії його я воскрешу…

Авторка створює поезії, а я їх запрошую в свою душу… Отож, бажаю Оксані Іванівні поетичного натхнення, влучного іскристого слова, щоб і надалі запалювала читачів на добрі й благородні вчинки в ім’я торжества правди, справедливості, миру і добра для нашої України.

Ірина ЮРЧИШИН, педагог, с.Іване-Золоте

ЮВІЛЕЙ МИТЦЯ ТА ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА ПАВЛА СЕМЕНОВИЧА МАМАЛИГИ

23 червня цього року знаному на Залі­щанщині, в Тернопільській області та за її межами громадському діячеві, поетові, музиканту, педагогу Пав­лові Семеновичу Мамализі виповнилось мудрих 85 років. Ця поважна дата не вплинула на силу його нескореного духу!

На жаль, роки, складні життєві обставини підір­вали його здоров’я, але справжній українець П.С.Мамалига - й нині по­лу­м'яний три­бун, дуже талановитий поет, який творить свої поезії під псевдонімом МАПАС. Павло Семенович настільки одухотворено й майстерно читає власні вірші, які знає напам’ять, що це вражає! Дивуєшся і захо­плюєшся міццю його сло­ва, як і державницькою позицією, якій він не зраджував ні­коли! Україна живе в його думках, поетичних рядках, в його серці…

Павло Мамалига народився в багатодітній сім’ї хлібороба в м.Заліщики 23 червня 1934 року. Фахову освіту здобував у Львівському політехнічному інституті на архітектурному відділі будівельного факультету,  закінчив загальнонауковий факультет Чернівецького університету, фізико-математичний факультет Івано-Франківського педінституту, диригентсько-хоровий відділ Тернопільського музучилища. Він опанував гру на фортепіано, скрипці, гітарі та інших інструментах.

Павло Семенович працював як педагог у навчальних закладах м.Заліщики та району, в Чернівецької області, Тернопільській вечірній школі та керівником хору обласної лікарні.  Під його орудою творили багато колективів – хорів, ансамблів, оркестрів. Творчі колективи успішно виступали в Тернополі, Львові, Києві, Москві. П.С.Мамалига співпрацював із закладами культури м.Тернопіль, був учасником конкурсів на кращі пісні, завойовував призові місця. П.Мамалига став членом Спілки самодіяльних композиторів Тернопільщини та літературно-мистецького клубу «Дністер».

Його поезії, пісні друкували у районних та обласних виданнях. Музичні твори  звучали на районних, обласних та республіканських сценах, по радіо, на телебаченні. Хорову поема «Каменярі» на слова Івана Франка, музику Павла Мамалиги транслювало Чернівецьке, Львівське й Київське телебачення. Пісню «Тернопіль і Слівен-брати» він написав на слова В.Вихруща, а передавало цей твір болгарське радіо. Так зростала популярність поета і композитора Павла Мамалиги, який писав під псевдонімом МАПАС.

З 1989 року П.С.Мама­ли­га є активним учасником громадсько-політичного життя нашого краю. А в 1990 році він став членом Української Гельсінської спіл­ки. Водночас митець продовжував творити. П.С.Мамалига як всебічно обдарована особистість є автором більше 500 творів, серед яких представлені вірші, поеми, пісні, ро­манси, об­робки, інструментальна музика.

Павло Семенович Ма­ма­лига ніколи не був байдужим до соціально-політичних процесів, які відбувались і тривають у нашій країні. Як учасник політичних по­дій, акцій різних років, він від­стою­вав українську державність.

Ми знаємо його як пое­та-трибуна майданів у Залі­щиках під час Рево­люції Гідності, хоча Павло Семенович Мамалига був уже тоді в поважному віці. Біографія нашого краянина, громадського діяча засвідчує: це Людина – гідна глибокої поваги!

Оксана Дяків

“НЕ СМІЙТЕСЯ, ЧУЖІ ЛЮДИ!»

Встане Україна

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

(Прикінцеві рядки вірша

Т.Шевченка

«Стоїть в селі Суботові...»)

О! Які слова пророчі

Нам, батьку-Кобзарю,

Ти лишив, щоб ми не скніли!..

Й тому їх вкладаю

В свої кличні «словодзвони».

Які шлю Вкраїні...

Тож хай, батьку, твої слова

В цих «дзвонах» полинуть.

По землі нашій змарнілій

Й додадуть нам сили,

Щоб ми Святий Заповіт Твій

Таки довершили!..

Щоб зраділи в душах й мертві,

Й живі оживились.

Й ненародженим у спадок

Скарб волі лишили!

...А поки що, моє серце,

Пульсуй-бийсь сильніше;

Пробивайсь «дзвонами» в кожне

Серце українське;

Буди в серцях клич благальний

«Послання» Шевченка,

Щоб обнялись брати й від здирць

Рятували неньку!

Вслухайсь уважно в мої «дзвони», брате,

Й добре подумай, кого обирати!..

Не чекай волі в «своїй хаті скраю»,

А йди до волі - й тебе привітає!...

МАПАС

У газеті "Сільський господар плюс" - публікація Оксани Дяків "Урочисто і по-родинному" про 45-річний ювілей за­га­ль­но­освіт­ньої шко­ли І-ІІІ ст. м.Заліщики № 2 Тернопільської області

Свято медійників (день професійного свя­та журналістів, 6 чер­вня 2019 року, творчий колектив ТОВ "Редакція газети "Колос")

    У день професійного свя­та журналістів, 6 чер­вня 2019 року, творчий колектив ТОВ "Редакція газети "Колос" привітали перший заступ­ник голови райдержадмі­ніст­рації Роман Краснюк, керуючий справами Залі­щи­ць­кої районної ради Павло Мирончук, началь­ник відділу з питань освіти, молоді і спорту райдерж­ад­міністрації Богдан Па­пушко та заступник Заліщи­цького міського голови Василь Гандзюк, вручивши квіти і сувеніри, та побажа­ли творчих успіхів, ви­соких злетів, реалізації найсміливіших задумів і планів.

   За самовіддану пра­цю, високу професійну майс­терність, вагомий внесок у висвітленні соціально-еконо­мі­ч­но­го та культурного роз­витку регіону працівників районного часопису нагоро­ди­ли грамотами та подяками районної державної адмініс­тра­ції та районної ради. До при­вітань приєдналися кері­в­ни­ки деяких установ, під­приємств, організацій, наші читачі, яким небайдуже дру­коване слово.

    Крім того, напередодні, 5 червня, в Тернополі, в облас­ному краєзнавчому музеї, від­булися урочистості з нагоди Дня журналіста України. Го­лова обласної організації НСЖУ Василь Тракало нагородив чималу когорту медівників Тернопілля, вете­ранів творчої ниви.

   Приємно, що колективу То­вариства з обмеженою від­повідальністю «Редакція газети «Колос» вручено по­дяку від голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка за підтрим­ку ідей творчої Спілки, сприя­н­ня в реалізації завдань найбільшої журналістської організації країни та з нагоди 60-річчя заснування Спілки. Грамотою правління Тернопі­ль­ської обласної організації НСЖУ була нагороджена директор (редактор) ТОВ «Редакція газети «Колос» Оксана Дяків. 

   Багаторічний редактор районного часопи­су (1972-2001 рр.) Петро Мельник отримав почесну відзнаку «Золоте перо Тер­нопілля», а Богдан Папушко, який чимало літ очолював дирекцію район­ного радіо­мов­лення, став дипломан­том премії імені Петра Ко­вальчука.

НЕЗАБУТНІЙ ЮВІЛЕЙ РІДНОЇ ШКОЛИ (45-річний ювілей за­га­ль­но­освіт­ньої шко­ли І-ІІІ ст. м.Заліщики № 2 Тернопільської області)

Весна завжди дарує людям радість і на­дію. 45-річний ювілей за­га­ль­но­освіт­ньої шко­ли І-ІІІ ст. м. Заліщики № 2 теж припав на цю ча­рівну та оптимістичну пору року. Урочисто, ве­лично і по-родинному вшановувала школа таку важливу дату. На свято зібралося дуже багато людей: районна влада, ке­рівники галузей освіти і куль­тури, ветерани ос­вітянської ниви, сьогод­ніш­ні вчителі, учні школи, їхні батьки, пра­цівники технічної служби, випус­кники різних років,  зап­рошені, громадськість, пред­ставники ду­ховенства.

Чудовий концерт був на­повнений барвистим роз­маїт­тям художніх номерів, веселковою радістю свят­ко­вого настрою. Дружна шкіль­на родина доклала багато зусиль для того, щоб пода­ру­вати радість глядачам, до­дати снаги і сил, підтвердити власний високий авторитет закладу освіти, наснаженого досві­дом учителів і талан­тами їхніх вихованців. Кожен номер програми став пре­крас­ною перлиною, яка на­низувалася на єдину непов­торну нитку цього захоплюю­чого дійства, основною ідеєю якого була єдність Божого Сло­ва, патріотичної любові до України-неньки, Матерів, віра в щасливе завтра дітей…

Розпочали дійство учас­ники вокально-хореогра­фіч­­ної композиції «Діти - за мир у всьому світі», зву­чали пісні «З днем наро­джен­ня, школо!» (квартет у складі Т.Ковбасен­ко, В.Саврук, Н.Логін, В.Зо­зуляк, керівники Олексан­д­ра Іліщук та Олена Сві­дзінська), «Україна – ви­ши­ванка» (Ліля Дмитрук). Вели свято С.Го­цу­ляк, О.Загарійчук, К.Зу­бенко, В.Стефанюк, І.Коха­нюк.  Дійство на сцені супро­во­джувалось показом слай­дів про щоденне життя школи.

Директор школи Іванна Мирославівна Павло­всь­ка, виступаючи пе­ред ав­дито­рією, наголо­сила, що у такий прекрас­ний день згадуємо 1500 випу­скників,  більше 200 з яких отримали свідоцтво з відзнакою чи нагороджені золотою або срібною ме­дал­­лю, директорів школи С.Чим­бура, Б.Гудиму, М.Пі­ш­ка, О.Равлика, І.Ігнатюка, О.Вин­ницького, які при­множували традиції alma-mater, їх заступників з навчально-виховної робо­ти Г.Лубкович, І.Ковальчук, В.Бежука, М.Шме­льову, С.Кулинич, О.Оксенюка, М.Берегулько, педагогів, які перебувають на за­слу­женому відпочинку, кож­ного, хто приклався до розбудови та утвердження цінностей розумного, доб­ро­­го, вічного, і технічний персо­нал, без якого не бу­ло б  за­тишних, просторих, чистих, підготовлених кла­сів, і тих, хто своєю працею після за­кінчення школи, сягнув вер­шин у різних сферах люд­ської діяль­нос­ті.  Сьогодні в закладі здобувають освіту 302 учні, а навчальні пред­мети ви­кладають 35 вчите­лів.

На свято прибули: парох церкви Пресвятої Покро­ви о. Іван Сендзюк, народ­ний де­путат України Олег Барна, голова Заліщи­цької райдерж­ад­міністрації Борис Шипітка, голова Залі­щиць­кої районної ра­ди Іван Дрозд, начальник від­ділу з питань ос­віти моло­ді і спо­рту Богдан Па­пуш­ко, директор районного нау­ково-методич­ного кабінету На­дія Підгребя, ди­ректор РБДЮТ Світлана Боднар з керівником тан­цювальних ко­ле­ктивів Олексан­дрою Василенко, директори загально­освіт­ньої школи І-ІІІ ст. з по­глибленим вивченням ін­формаційних технологій ім.О.Маковея Во­ло­димир Бенев’ят, Заліщи­цької де­р­жавної гімназії Олексан­дра Войчишин із учителем зарубіжної літе­ратури Та­расом Середюком, нача­льник відділу культури, туризму та релігій Оксана Безушко з керівниками РБНТ Володимиром Гири­люком та художньої школи - Іванною Андрійчук, ди­рек­­тор школи с.Добрівля­ни Михайло Мате­ринчук, ко­ли­шня вчителька школи-ювілярки з м.Коломиї Любов Бежук. Усі вони щиро і натхненно вітали школу, зи­чи­ли їй багато років світлого майбутньо­го, пам’ятати про минулі досягнення, вшанову­вати педагогів і виховувати пат­ріотів України, цінувати морально-етичні норми та  робити все для примно­жен­ня добробуту україн­ського сус­пільства, продо­в­жувати реа­­лізацію прин­ципів соціаль­ного парт­нерс­тва. Крім при­вітань, виступаючі вручили квіти і по­дарунки, які засвід­чи­ли поцінуван­ня загально­ос­вітньої шко­ли І-ІІІ ст. м.За­ліщики № 2 в контек­сті ідей Нової української школи: сер­тифікат на 50000 грн., принтер, м’я­чі, цінні суве­ніри та ін. Бу­ли представ­лені художні номери-подарунки, зачитані авто­рські поетичні рядки.

Сюрпризом на святі став плазмовий телевізор та со­ло­дощі від колишньої вчи­тельки початкових класів Ірини Волоцької, яка 31 рік працювала у школі, а зараз перебуває за кор­доном. Від її імені звернулися Олександра Василенко та Світлана Тарасевич. Теп­ли­ми були побажання і су­венір від перших учнів-першоклас­ників Зоряни Копичин­сь­кої, Галини Підлесецької, Андрія Михалюка, які пе­ре­с­тупили поріг школи у да­лекому 1974 році. Му­зичний дарунок від перших випускників «А роки зле­тіли» прозвучав у вико­нан­ні Галини Дідик та Олега Мартинчука. Поєднання досвіду і юно­­сті, щирих ду­шевних слів та му­зики – все це створювало атмо­сферу ро­­динного свята. Непов­то­рним був номер першо­кла­с­ни­ків (класово­ди О.Гу­­менюк, М.Грабар, керів­ник О.Іліщук): їх шу­мовий оркестр виконав пі­с­ню «Їхав козак за Ду­най…». Задум­лива  мело­дія пісні «Мамо, вечір догора…» у виконанні тріо ба­н­дуристів Г.Федорчук, Л.Білінської, М.Ткачик ні­ко­го не залишила байду­жим. Ветеранів-педагогів школа привітала піснею «Букет мо­їх пісень» - О.Ілі­щук у поєд­нанні з танцюва­льною компози­ці­єю. Вра­жа­ю­чими були танці та во­кально-хореографічні пос­тановки про рідний край, нашу історію, духовні обе­ре­ги, народні звичаї та традиції: «Весела полька» (2-А, 2-Б кла­си), «Черевич­ки» (колек­тив «Усмішка», керівник На­талія Пелещи­шин), «Україн­ський свят­ко­вий танець» (4-Б клас).

Полонили глядачів вальс випускників (поста­но­вниця Олександра Ва­си­­ленко) та пісня «Заліщи­цькі каштани» у виконанні Олександри Іліщук і Ми­хайла Лилика, окрасою якої став танець пари у скла­ді директора школи Іванни Павловської та Дми­т­ра Вітю­ка, які викли­кали бурхливі оплески, а зала довго не від­пускала їх зі сцени… Несподі­ванкою для глядачів став запальний танець у вико­нан­ні учителів «Веселі господи­ні» (балетмейстер  Олена Свідзінська), а та­кож хор педагогів із піснею «Козаку, козаче».

Гарно виступили солісти Віталіна Курик з піснею «Міс­­то спить», Вікторія Ля­лик «Дя­кую тобі, ма­мо…», Роман Мельник та Ілона Задвірна із компо­зицією «Треба». Ніжно, по-народному та водночас сучасно, прозвучала «Вес­ня­н­­ка» родинного дуету в складі Ольги й Таїсії Ков­ба­сенко. Ансамбль стар­шо­­к­лас­ників запропо­ну­вав гля­дачам веселу пісню «Зроби сопілку із верби», а хор по­чаткових класів – «Вчителі». Усі ці номери отримували най­вищі відгу­ки у душах гля­дачів та щирі тривалі оп­лески…

Окремо варто сказати про сценку «На вечорни­ці…» (керівник Любомир Кондуб). Гармонійне поєд­нан­ня май­стерної гри ак­торів з умілим виконанням пісень i танців хвилювало присутніх у залі, прилучало їх до наших на­родних дже­рел, змушувало спів­переживати, сміятись…

Фінальним акордом юві­лею стала вокально-хо­реогра­фічна композиція «Моя Ук­раїна» у виконанні хору і танцювальної групи учнів 5-6-х класів, засвід­чивши: школа-ювілярка впе­в­нено торує свій шлях, підкорює вершини Нової української школи, зали­ша­ючись осеред­ком ви­ховання високоінте­лек­туальної духовної молодої еліти.

На завершення конце­рту начальник відділу з питань освіти, молоді і спорту рай­держ­адмініс­трації Богдан Папушко подякував за приємні для душі глядачів години, а го­лова  районної освітян­ської профспілки Олексій Прогодюк вручив пода­рунок та заохочувальну премію школі – учасниці обласного конкурсу-огля­ду закладів освіти по дотри­манню охорони та безпечних умов праці. Заклад освіти також приві­тала міський голова Алла Квач, вручивши сертифікат на 10000 грн.

Ведучі О.Загарійчук і С.Гоцуляк запросили при­сут­ніх на 50-літній юві­лей… Віват, рідна школо, бажаємо колективу та учням нових звершень!

Оксана ДЯКІВ

Світлини Миколи Павлишина.