РОЗМОВА З ПОЕЗІЄЮ ОКСАНИ ДЯКІВ

      Поетичне слово завжди чекає, щоб до нього зверну­лись. І тоді воно промовить на повен голос… До мене заговорили твори Оксани Дяків зі сторінок її книжок «Гармонія протилежності», «Вікно думок», «Душа тися­чоліть шукає себе в слові», які на моє прохання принес­ла мені завідуюча місцевою бібліотекою Оксана Гандзюк, за що я їй дуже вдячна, адже користуюся послугами бібліотеки з 1959 року! Ми також спілкувались із бібліотекарем про книжки, подаровані мені різними авторами з їхніми дарчими написами, що для мене дуже дорого і пам’ятно.

Виконую багато домашніх справ, значних і не дуже, а книжки Оксани Дяків знову і знову кличуть мене до себе, але є ще ночі, коли можна на­чи­татися вдосталь. Багато чого опрацьовую детально, вдумливо, але роботи ще ду­же багато, щоби написане стало мною усвідомленим, близьким, моїм новим над­банням для розуму та серця.

Знаю Оксану Дяків як ре­дактора газети «Колос», а за­в­дяки її книжкам можу високо оцінити працьови­тість  і талант цієї людини.

Очевидно, що авторка док­лала багато зусиль, наприк­лад, щоб написати прозову літературно-публіцистичну дослідницьку книжку «Душа тисячоліть шукає себе в сло­ві»,  в якій матеріали про зна­них письменників та мит­ців і про рідну мову як ознаку національної ідентичності, і про борців за волю України. У віршах і прозі  літераторки – погляд на складну історію боротьби нашого народу за незалежну Україну. Я – 1940 року народження і багато па­м’ятаю  та знаю про минулі прожиті роки. Читаючи напи­сане Оксаною Дяків, я ні в чому не можу і не хочу їй заперечити, бо мої думки, переконання співзвучні з написаним.

Особливо торкнула мою душу публікація «Магія лю­бові до землі святої», при­свячена пам’яті В.Г. Дрозда, яка написана авторкою бли­с­куче, хвилююче, правдиво і талановито.

Ми разом із Василем Гри­го­ровичем закінчували Чор­ткі­­в­ське педагогічне учили­ще в 1958 році. Я добре зна­йо­ма з його творчістю, ми часто спілкувалися, В.Г.Дрозд ділився своїми твор­чими здобутками.

Дуже вразили мене поезії збірки «Гармонія протилеж­ності». На очах – сльози, а в душі – сум’яття. Образи ва­ж­­ливі, дорогі та близькі моє­му серцю. Читання поезій не може бути легким чи безду­мним, бо в них криється фі­ло­софський поетичний об­раз, який треба осмислити, зрозуміти:

Жінко, нене, донечко  ласкава,

В радості,

      у праці чи в журбі

То зринаєш,

    мов казкова пава,

То вербою гнешся

                         до землі…

                 («Трилика Мадонна»)

Коли вчитувалася, порів­ню­вала, сприймала поетичні образи, запам’яталися мені вірші «Життя шліфує, наче камінь», «Мої Заліщики», «Отчий край», «Вимір часу», «Україні», «Поезією пахне осінь», «Гуцульські мотиви»,  «Злива», «Заробітчанство», «Зоря-полин», «Лесин во­гонь», «Наша книга», «Пісок років», «Зрілість»… Адже та­кими близькими і зрозумі­ли­ми стають рядки авторки для тих, хто переступив уже поріг зрілості чи навіть старості:

І що залишається,

        любий мій друже,

Натомість –

         без юності шат?

Невже порожнеча,

        мов голос у лузі,

А доля – фіксація дат?..

Я відкрила для себе пое­тесу, яка словом, пером ви­рі­зьблює метафоричні кар­тини, цікаві й неперед­ба­чувані: «пісок років»  – біжать літа, сиплються безперер­вно, наче дрібний пісок; «Спра­глими вустами шамо­тить / Спекою порепана вер­ба»; «Сум посипався горошинами/ Із осіннього плаття журби», «Зерна доль у колосі життя», «Не заріжмо долю без ножа!» та ін.

А як ненав’язливо і логічно написані рядки, присвячені Тарасові Шевченку!

«Кобзар» Поета –  мужня доля,

Письма Святого вічний код.

В нім – гнів, страждання,  поступ, воля,

Нескорений і в рабстві  наш народ!

(«Духовний лідер»)

Після такого вірша хоче­ть­ся читати, пізнавати ще гли­бше й ширше творчість на­шого Пророка, осмислю­вати його по-новому, бо Т.Ше­вченко – завжди сучасний.

Не залишають байдужим також інші цікаві поетичні образи Оксани Дяків:

Карпатський дар –  розкриленість, опертя

У трембітанні зболених  трембіт.

І дзвонить Бог в живе  буття осердя,

Склепінням душ виліплюючи світ.

(«Гуцульський світ»)

Не сприймаймо

      чорно-білим світ:

Кольорова гама –

                  сонця світло…

(«Проникновенне»)

Я не прощаюся з книжками Оксани Дяків, бо хочу не раз повертатися до них, щоб пе­реживати знову почуття гли­­бокого естетичного задо­волення від прочитаного.

У Вічності душа не вмре, не згасне,

Не втратить  первозданних барв красу.

І небуттю той образ  не підвладний.

В поезії його я воскрешу…

Авторка створює поезії, а я їх запрошую в свою душу… Отож, бажаю Оксані Іванівні поетичного натхнення, влуч­ного іскристого слова, щоб і надалі запалювала читачів на добрі й благородні вчинки в ім’я торжества правди, справедливості, миру і добра для нашої України.

Ірина ЮРЧИШИН, педагог, ветеран освітянської ниви,

село Іване-Золоте