У січні 2020 року минуло чотири роки з
того трагічного для нас, рідних, дня, коли перестало битися серце нашої дорогої
мами та бабусі Любові Петрівни РУДОЇ… Віриться, що багато людей погодяться з
такою думкою: скільки б не було нашим найдорожчим мамам років, їхній відхід за
Межу Вічності завжди для близьких є вкрай болісним і передчасним. Адже мама –
це світло і радість дитинства, кроки зростання і становлення, нашої зрілості,
це мудрі поради і піклування, тепле слово підтримки і співчуття в складних
перипетіях долі…
Ми глибоко сумуємо за нашою найріднішою
Людиною, нам не вистачає її присутності у щоденних справах і подіях нашого
життя…
Просимо всіх, хто знав і пам’ятає Любов
Петрівну РУДУ, змовити щиру молитву за її світлу душу…
Минуло
чотири роки,
Аж
стільки літ промайнуло…
Відлунюють
мамині кроки,
Думок
рої не заснули…
Прийшло
у січні нещастя
(Не
вкрили пам'ять тумани!..)
Тепер
торкнутись не вдасться
До
рук твоїх, рідна мамо!
Сумні
пісні пам’ятаю
Та
голос, світлий і чистий.
Дорога
– далека, безкрая –
Тобі
простяглась іскристо,
Розшита
хрестами й снігом,
Січнева
Тобі – весняній…
Нехай
земля буде пухом
Моїй
незабутній мамі…
З
глибоким сумом – дочка Оксана, зять Василь та внучка Надія
Немає коментарів:
Дописати коментар