Повстанка Стефа

Повстанка Стефа

Її широко розплющені карі очі, здавалося, пильно вдивлялися у холодну синяву неба... Тужливий вітер розгойдував верховіття дерев, які безпомічно здіймали своє гілля до високості, наче просили у Господа допомоги…

Але чорні круки в погонах із п’ятикутними зірками вже товпилися над її розпластаним молодим і красивим тілом, ласо позираючи на тугі пишні груди, прикриті вишиванкою…

Один зі зграї – снайпер ­– вдоволено погладжував свою гвинтівку, з якої ось тільки десять хвилин тому з високого дерева, врешті, поцілив у чоло цієї впертої бандерівки-кулеметниці, через яку жорстока перестрілка із повстанцями затягнулася на десять нескінченних годин.

Той бій не мав бути довготривалим, адже місцевий сексот виказав НКВС місце розташування вояків УПА, які зібрались на храмове свято. 

Радянські посіпаки сподівалися швидко розправитися з українськими націоналістами, заскочивши їх зненацька, але зустріли потужний і відчайдушний героїчний опір. Та сили сторін протистояння, на превеликий жаль, були нерівні…

Це вона, 28-річна бандерівка Стефа, майже безперервно поливала вогнем їх, енкаведистів, зі свого трофейного німецького кулемета зразка 1942 року, який був на озброєнні в нацистів у роки Другої світової війни.

З важким MG-42, який видавав 1200-1300 пострілів за хвилину, повстанка, щоб забезпечити стійкість зброї при стрільбі, короткими чергами по 5-7 пострілів, наче косою траву, поклала на рідну українську землю понад десяток своїх ворогів, які неодноразово йшли в атаку.

Саме вона, ця українська красуня, після загибелі побратимів, які лежали на сирій землі довкіл неї, ще мстила за хлопців, обравши біля самої річки Серет вдале місце для оборони, до якого не змогли так легко добратися вороги. Вони ненавиділи її та водночас дивувалися витривалості та стійкості цієї молодої дівчини… І зараз, коли все ж підло здолали повстанку, впритул роздивлялися Стефу. Під час обшуку у неї знайшли гранату. Мабуть, дівчина, не бажаючи потрапити в полон, хотіла себе критичної миті підірвати…

Дехто з енкаведистів відчував захоплення природною красою повстанки, про існування якої в рядах місцевих загонів ОУН-УПА вони знали ще до цього бою, і яка була нездоланною навіть на смертному одрі.

Червона цівка крові сочилася з чола, куди влучила снайперська куля, і стікала на довгу тугу чорну косу, що впала у воду… Річка сумно несла вперед свої хвилі, які, хлюпочучи біля берега, розплітали прекрасну Стефину косу, немов готуючи молоду дівчину до весілля зі смертю…  

Де знайти твою могилу, українська красуне Стефо? Де лежать твої численні побратими, які з 1944 по 1952 роки на Заліщицькій землі відстоювали від москальських зайд рідну Україну?

Схиляємо голови перед твоїм іменем та йменнями сотень і тисяч інших лицарів духу та волі, вбитих, розтерзаних, закатованих, замордованих на рідній землі і в тюрмах, засланнях далекого Сибіру, Уралу чи на Колимі...

Про повстанку Стефу розповів тернополянин Іван Андрійович Нетриб’юк, уродженець села Торське Заліщицького району. У 1967-1969 роках він працював у Заліщиках і оповідь про цей факт національно-визвольної боротьби почув від очевидця загибелі Стефи, на той час другого секретаря райкому Комуністичної партії Олександра Марченка, який засвідчував, що цей бій відбувся у період 1946-1947 років поблизу одного із закріплених за ним сіл, а це були Дунів, Касперівці, Щитівці та інші населені пункти...

Мало не кожна сім’я на Заліщанщині у родинних архівах трепетно береже світлини своїх близьких, які пожертвували найдорожчим – власним життям – заради України-неньки.

Спресована пам'ять про наших лицарів-повстанців віддзеркалена у розповідях очевидців, родинних переказах, архівних документах, фотографіях, спогадах учасників визвольних змагань ОУН-УПА за Українську Самостійну Соборну Державу, зібраних Нестором Мизаком у книзі «За тебе, свята Україно» та інших джерелах…

Нехай оповідь про героїчну загибель повстанки Стефи стане ще однією незабутньою сторінкою, записаною на скрижалях нашої багатовікової боротьби за незалежність України!..

Оксана Дяків