ПЕРШОМУ "КОБЗАРЕВІ" - 180 РОКІВ

КОБЗАРЕВА НАУКА

Шевченко – не канон чи мармур:

Жива душа, воскресла в Слові.

«Кобзар» – його життєві карби,

Відверта із людьми розмова.

Бо правди сіль зорить крізь роки:

І мертвим, і живим наука.

До волі українців кроки –

Поетова сердечна мука.

Оксана ДЯКІВ

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вис­лову», – писав І.Франко.

Кожна нація має свої настільні книги. У них автори кристалізують  концепти її минулого, сьогодення та майбутнього. Для украї­н­ців важливе місце відводиться «Кобзареві» Т.Шев­че­нка. Його перше видання 1840 р., підготовлене за сприяння поета Є.Гребін­ки, за кошти мецената П.Ма­­ртоса та художника В.Штернберга було поліголосним, багатогранним. Тематична палітра першого «Кобзаря» Тараса Шевченка, 180-річчя видання якого вшанувало українст­во у квітні ц.р., вражає, незважаючи на те, що до ньо­го увійшло тільки 8 поезій.

Геній Т.Шевченка полягає у тому, що він зумів впе­рше поєднати у «Кобзарі» Божий Дух з волею народу, величність і всеосяжність історичної па­м’яті українців крізь призму слави козаць­кої, яка «не вмре, не заги­не», з жіночою, дівочою тра­гі­чною долею Катерини та дівчини-тополі. Кобзар не цурається ідей ні старого, сліпого народного перебенді, який стає символом славного минулого, про що повідає світу, та опорою майбутнього, ні письменника Г.Основ’яненка, який продовжує славні традиції козацької Січі у класичній ­українській літературі. Історична па­м’ять, її тяглість, нерозрив­ність з визначними Тара­сом Трясилом та Іваном Підковою переживає у першій половині ХІХ ст. глибоку кризу. Масований натиск російського великодержавного шовінізму, спря­мований на знищення пам’яті про минуле украї­нського народу, в «Кобза­ре­ві» наштовхнувся на активну та ефективну про­ти­дію. Книга не тільки гово­рить про сумне минуле, яке породжує ностальгію та безсилля перед силою ідеології Російської імперії, але й про можливості ідей шукати нові підходи для реалізації українського духу волі. У такій боротьбі укра­їн­ської ідеї з великоросійським шовінізмом перша, на думку поета, обов’язково переможе. І ця позиція опи­рається не на суб’єкти­вне тлумачення минулого, а на об’єктивне розуміння розвитку української національної самосвідомості в процесі історичного розвитку україн­ства.

Трансформувати ідею волі українського народу, піднести її на якісно новий рівень, стати відправною точкою формування національної самосвідомості, подолавши селянськість та провінційність, утверджувати самоцін­ність кожного – ось далеко неповний перелік завдань, які реалізовує «Кобзар». Його ідеї зрозумілі не тільки інтелігенції, а й пересічному україн­цю-кріпакові. І в цьому – ще одна велич Ко­бзаря: говорити просто про важливе серцю україця. 

Думи Тараса Шевченка, які поет відпра­в­­ляє: «в ­Україну ідіть, діти», мають символічне значення. Він спонукає їх шукати «щиру правду, а ще, може, й славу...», тобто знаходити серця тих українців, у яких живуть, незважаючи на тотальну русифікацію та приниження, суголосні ідеї свободи та бажання реалізувати волю майбутнього україн­ства.

І сьогодні, у складний для України період, кожному українцеві варто знову та знову прочитати поезії першого видання «Кобзаря». Адже дух волі є безсмертним і завжди сучасним для утвердження ­української національної ідеї під час будівництва демо­кра­тичного громадянського суспільства та незалежної України.